Рука Оберона - Роджер Желязни

Я кивнув:

— Якщо ти позичиш мені ліхтарик, то мені краще рушати.

— Зрозуміло. Я відвезу тебе.

— У даний момент я не хочу розлучатися зі своїм конем.

— Ну, тобі, ймовірно, знадобляться граблі та лопата або вила. Я можу привезти їх і зустріти тебе там, якщо ти знаєш, де це місце.

— Я знаю, де живе Ед. У нього повинні бути інструменти. Білл знизав плечима і посміхнувся.

— Гаразд, — кинув я.

— Дозволь мені скористатися твоєю ванною, а потім в путь.

— Ти, здається, знаєш цього перспективного покупця?

Я відставив піднос в сторону і піднявся на ноги:

— В останній раз ти чув про нього, як про Брендона Корі.

— Чоловіка, який видавав себе за твого брата, щоб запроторити тебе в психлікарню?

— Він не видавав себе! Він і є мій брат! Але не з моєї вини. Однак, вибач.

— Він був там.

— Де?

— У Еда. Сьогодні опівдні. Принаймні, там був ще бородатий рудий.

— І що він робив?

— Він сказав, що він художник і що хотів би отримати дозвіл поставити свій етюдник і помалювати на одному з полів.

— І Ед йому дозволив?

— Так, звичайно. Він подумав, що це непогана думка. Ось чому він розповів мені про це. Хотів похвалитися.

— Збирай інструменти. Я зустрінуся з тобою там.

— Гаразд.

Другим предметом, який я витягнув у ванній, були мої Карти. Я повинен був терміново з'єднатися з ким-небудь в Амбері, з ким-небудь досить сильним, щоб зупинити рудого. Але з ким? Бенедикт був на шляху до Двору Хаосу. Рендом шукав свого сина, а з Жераром я тільки що розлучився у відносинах дещо менших, ніж дружні. Я пошкодував, що у мене не було Карти Ганелона.

Я вирішив, що доведеться спробувати викликати Жерара.

Я витягнув його Карту і проробив звичайні уявні маневри.

Через кілька миттєвостей виник контакт.

— Корвін?

— Тільки послухай, Жерар! Бранд живий, якщо це тільки може служити комусь розрадою. Я в цьому скажено впевнений. Це так само важливо, як життя і смерть. Ти зобов'язаний дещо зробити і спішно.

Вираз на його обличчі, поки я говорив, швидко змінювалося — гнів, здивування, інтерес.

— Говори! — Буркнув він.

— Бранд може дуже скоро повернутися. Фактично, він вже може знаходитися в Амбері. Ти ще не бачив його? Ні?

— Ні.

— Треба обов'язково перешкодити йому пройти Лабіринт.

— Не розумію. Але я можу поставити охорону перед залом Лабіринту.

— Постав охорону всередині приміщення. У нього є тепер дивний спосіб приходити стіни. Якщо він пройде Лабіринт, можуть трапитися страшні речі.

— Тоді я особисто простежу за цим. Що відбувається?

— Зараз немає часу пояснювати. Ось ще що… Льювілла повернулася в Рембо?

— Так.

— Зв'яжись з нею через Карту. Вона повинна попередити Мойру, що Лабіринт в Рембо теж треба охороняти.

— Наскільки це серйозно, Корвін?

— Це може бути кінцем всього. А тепер мені пора йти.

Я перервав контакт і попрямував через кухню до задніх дверей, затримавшись рівно настільки, щоб подякувати Алісі і побажати їй спокійної ночі.

Якщо Бранд роздобув Камінь і налаштувався на нього, я не був упевнений, що він це зробить, але у мене було вельми сильне передчуття біди.

Я скочив на Барабана і розвернув його до дороги. Білл уже вибирався заднім ходом по під'їзній дорозі…

11

У багатьох місцях я їхав навпростець через поля, тоді як Білл змушений був слідувати по дорогах, і тому я не так вже й відстав від нього. Коли я під'їхавв, він розмовляв з Едом, який показував на південний захід.

Я спішився і Ед став вивчати Барабана.

— Відмінний кінь! — Оцінив він.

— Спасибі.

— Вас довго не було.

— Так.

Ми обмінялися рукостисканням.

— Радий знову побачити вас. Я тільки що говорив Біллу, що по-справжньому не знаю, скільки тут пробув той художник. Я просто подумав, що він виїхав коли стемніло, і не звернув на це надто великої уваги. Ну, а якщо він дійсно шукав щось ваше і знав про купу компосту, то при всьому, що я знаю, він, можливо, все ще там. Якщо хочете, я візьму свій дробовик і піду з вами.

— Ні, — відмовився я, — спасибі. По-моєму, я знаю, хто це. У рушниці не буде необхідності. Ми просто підемо і трохи понишпоримо.

— Дозвольте мені піти і допомогти вам.

— Вам нема чого це робити, — промовив я.

— Тоді як щодо коня? Що скажете, якщо я дам йому напитися і що небудь поїсти, а також трохи почищу його?

— Я впевнений, що він буде вдячний вам. Я знаю, що я на його місці був би вдячний.

— Як його звати?

— Барабан.

Він підійшов до Барабана і спробував з ним подружитися.

— Окей, — сказав він. — Я на якийсь час повернуся в хлів. Якщо я вам навіщось знадоблюся, тільки крикніть.

— Спасибі.

Я взяв інструменти з машини Білла, а він поніс електричний ліхтарик, ведучи мене на південний захід, куди раніше показував Ед.

Коли ми перейшли поле, я послідував поглядом за променем ліхтаря Білла, шукаючи купу. Коли я побачив те, що могло бути її залишком, то мимоволі глибоко зітхнув. Хтось порився в ній, судячи з того, як були розкидані навколо грудки. Маса, вивалена з кузова, не падає в такому розсіяному вигляді.

І все ж той факт, що хтось її оглядав, не означає, що він виявив те, що шукав.

— Що ти думаєш? — Поцікавився Білл.

— Не знаю.

Я поклав інструменти на землю і наблизився до найбільшого скупчення в полі зору.

— Посвіти мені тут небагато.

Я пройшовся поглядом по тому, що залишилося від купи, потім приніс граблі й заходився розгрібати її. Я розбив кожну грудку і розпушив по землі, проводячи по ній граблями. Через деякий час Білл встановив ліхтар під зручним кутом і прийшов мені на допомогу.

— У мене дивне почуття, — промовив він.

— У мене теж.

— Можливо, ми встали надто пізно.

Ми продовжували дробити і розпушувати грудки.

Я відчув знайомий свербіж присутності, випростався і почекав. Через кілька секунд виник контакт.

— Корвін!

— Я тут, Жерар.

— Що ти кажеш? — Перепитав Білл.

Я підняв руку, просячи його помовчати, і приділив усю свою увагу Жерару. Він стояв у затінку біля яскравого початку Лабіринту, спираючись на свій великий меч.

— Ти був правий, — промовив він. — Бранд з'явився тут всього лише хвилину назад. Я не впевнений, як він потрапив