Щаслива зірка полковника Кладо - Ростислав Феодосійович Самбук

— Поки що в нас добросусідські стосунки, — вів далі бригадефюрер, — і ми хочемо, щоб так було завжди.

«Поки що», він сказав «поки що», — завважив Массон, і це не сподобалось йому. Але про що говорить Шелленберг?

— Проте ми хотіли б мати хоча б мінімальні докази вашої лояльності, дорогий бригадний полковнику, а факти, — підкинув камінець і спритно впіймав його, — а факти не завжди свідчать на вашу користь.

— Які факти? — поцікавився Массон. Шелленберг ухилився від прямої відповіді.

— Мені не подобається активізація діяльності американського посольства в Берні, — мовив двозначно.

Массон полегшено зітхнув: отже, бригадефюрер має на увазі американську розвідку, і тут його правда. Агенти Управління стратегічних служб діють грубо й мало не відкрито, але ж це на руку й Шелленбергові — численні агенти гестапо та СД мають змогу стежити чи не за кожним їхнім кроком, не кажучи вже про постачання американців дезінформацією.

Невже бригадефюрер не розуміє цього?

— Така діяльність у всіх на видноті, — відповів переконливо, — і куди гірше, коли дипломати криються.

— Згоден, але ж кожна сторона завжди хоче мати гарантії.

— Ми — нейтральна країна і не можемо заборонити щось посольству, якщо воно діє в рамках закону.

— Але ж ці рамки можна звузити, а можна й взагалі заплющити на них очі…

— Я не можу обговорювати діяльність Ради конфедерації.

— Мабуть, так, — погодився Шелленберг, та в його тоні прозвучала погано прихована іронія.

Массон вирішив перейти в наступ.

— Але я міг би навести численні факти антишвейцарської пропаганди в Німеччині, — мовив, повернувшись до бригадефюрера. — Чого варті хоча б інсинуації віденського агентства «Інтернаціонале прес-агентур»? А над ним шефствує сам пан рейхсміністр Геббельс!

— Я доповім про це рейхсфюреру, і вам уже не доведеться нарікати на цих писак, — несподівано швидко погодився Шелленберг.

Массон відважився зробити хід конем:

— Останнім часом у Швейцарії пожвавили свою діяльність деякі громадські організації. Мені доповідали, зокрема, про осіб, зв'язаних з гуртком «Алеманіше Арбейтскрайс».

Удар влучив у ціль: Шелленберг жбурнув залишки камінців у Рейн.

— Не звертайте уваги, мій дорогий бригадний полковнику, на недолугу громадськість, — відповів. — Ми ще спроможні впоратися з якимись там гуртками, я даю вам гарантію, що вони сидітимуть тихо!

То була поважна заява, і Массон пильно поглянув на бригадефюрера. Але чого хоче він? Ніби погоджується з Массоном і йде на поступки, та бригадний полковник надто добре знав Шелленберга, аби повірити, що все це робиться безкорисливо.

Раптом Массон подумав: «Невже бригадефюрер пронюхав про Коломба?» Холодний піт виступив у нього на спині. Такого джерела інформації, либонь, не мають ні «Інтелідженс сервіс», ні американське Управління стратегічних служб, ні деголлівська розвідка, ні російський Центр. Варто СД дізнатися про Коломба, і агенти Шелленберга вживуть усіх заходів, щоб знищити радиста. Якщо, звичайно, він, бригадний полковник Массон, не забезпечить охорону Коломба. Треба буде наказати Жакійяру…

— Я вдячний вам, бригадефюрер… — почав Массон із звичної в таких випадках формули, гадаючи, що Шелленберг саме тепер хоч трохи відкриється і почне висувати свої вимоги. Та він помилився: бригадефюрер кивав у такт його словам, усміхався привітно й мовчав. — Ми високо цінуємо ваше ставлення до Швейцарії, про що свідчить і ваш приїзд сюди…

Шелленберг перестав усміхатися, зиркнув уважно й мовив значливо:

— Мені приємна розмова з вами, і я хотів би знову побачитись…

Массон не сподівався на такий поворот подій.

— З радістю, бригадефюрер.

— Тоді через місяць. Не заперечуєте?

— До ваших послуг.

— Мені б хотілося побувати в Швейцарії. Десь у затишній місцині.

Массон швидко прикинув: замок Вольфсберг у Ерматінгені… Так, ліпше місце важко знайти — чудовий краєвид, поруч озеро Констанца, восени схили горбів набирають неповторної гами кольорів, від бірюзового до вогненно-червоного і навіть брунатного. І все це на тлі синього неба й гірських вершин.

— Я можу запропонувати місце, яке вам сподобається, — замок Вольфсберг. Тиша, комфорт, полювання на косуль…

Головного бригадний полковник, звісно, не міг сказати: власник замку — його, Массона, безпосередній підлеглий, співробітник бюро ХА. Він забезпечить усім: від комфорту до мікрофонів у всіх залах і кімнатах.

— Замок Вольфсберг? — перепитав Шелленберг. — Кажете, комфорт і тиша?

Массон зрозумів, що хвилює бригадефюрера.

— Ми гарантуємо вам інкогніто й цілковиту безпеку.

У Шелленберга опустилися кутики губів. Хто може гарантувати йому цілковиту безпеку? Навіть у своєму кабінеті, перетвореному трохи не на фортецю, він не почувався в цілковитій безпеці. А бригадефюрер полюбляв свій кабінет: фотоелементи в стінах, сигналізація біля дверей і сейфів, два автомати, вмонтовані в стіл, — варто натиснути на кнопку, і кулі прошиють підозрілого відвідувача.

— Ну, що ж, Вольфсберг, то й Вольфсберг, — погодився.

Ад'ютант відвіз Массона до кордону, стояв і дивився, як іде бригадний полковник мостом через Рейн. Массон чомусь відчував цей погляд спиною, немов хтось підняв автомат і лише чекає команди… Але не прискорив ходи — ішов і дивився на гори попереду, і вони здавалися пишнішими й більшими, ніж там, на німецькому боці.

Дорогою до Берна Массон поновив у пам'яті всі деталі розмови, згадав навіть незначні репліки Шелленберга. І все ж не міг із певністю визначити, чого ж хоче насправді цей лукавий генерал. Не приїздив же він для того, щоб обговорити долю Мьоргеллі…

Так і не з'ясувавши для себе ці проблеми, Массон піднявся в кабінет командувача швейцарською армією генерала Генрі Гізана.

До відходу поїзда на Париж залишалося близько трьох годин, і Жан Дюбюель, поблукавши трохи марсельськими вулицями й випивши філіжанку кави на приморському бульварі, вирішив зазирнути в контору