Щаслива зірка полковника Кладо - Ростислав Феодосійович Самбук

— Так, — погодився полковник, — проте я не певен, чи вистачило б у мене спритності й мужності зробити все так, як він.

— Я прошу вас, Петре Леонтійовичу, не натискайте на Кладо. Його досвідові можна лише позаздрити, і він сам знайде правильне рішення.

— Слухаюсь, товаришу генерал!

Русанов ледь помітно поморщився. Запитав:

— Як влаштувався капітан Торшин у Монтре?

— Віллі Бут ніколи не пропаде! — розсміявся Шитиков. — Зняв будиночок під містом. Живе на всьому готовому в якоїсь старої жінки. Дорогувато, правда…

— Пусте, — відмахнувся генерал, — інформація від нього неоціненна. Поклопочіться, щоб на рахунки, які вказав Коломб, переказали ще грошей. Це єдине, чим поки що можемо допомогти, нехай хоч фінансова проблема їх не хвилює. Передайте від мене вітання Кладо й побажання всіх благ.

Віллі Бут одержав на пошті в Монтре листа в коротким повідомленням:

«В середу чекаю на вас у кінотеатрі «Глорія».

У конверті лежав квиток на п'ятигодинний сеанс.

Вони сиділи в останньому ряду кінотеатру й розмовляли вільно, бо в такий час рідко хто ходить у кіно, в залі було не більше двох десятків глядачів.

— Ну, як моя резиденція? — запитав Віллі хвалькувато.

— Молодець, це навіть краще, ніж в Альтдорфі, і ні в кого не викличе підозри: письменник полюбляє самотність — цілком нормальне явище, навіть для шпигунів з БЮПО.

— Коломб закидає мене інформацією, — повідомив Бут, — і дуже важливою.

Дюбюель знав: Віллі втомився до краю. Але полегшення не буде, навпаки, роботи що не день ставатиме все більше. Днями Дюбюель налагодив контакти з одним антифашистськи настроєним журналістом, котрий часто їздить до Німеччини й має знайомства у впливових військових колах. Перша інформація, яку він дав, дуже цінна.

— Віллі, — Дюбюель узяв Бута за лікоть, — будьте обережні, мій хлопчику. Крейцберг — це перший дзвіночок… І от що, — сунув Бутові акуратно згорнутий клаптик паперу, — тут нова схема радіозв'язку. Погодьте з Центром і переходьте на неї. В різні дні сеанси починатимуться в різні години, крім того, в ході передачі мінятимете частоти.

Віллі не відповів, і Дюбюель зрозумів, що Бут не зовсім схвалює такі заходи.

— От що, Віллі, — мовив м'яко, — раніше ми думали, що гітлерівці не зможуть точно запеленгувати вас. Але ж тепер я ні за що не можу ручатися, і полегшувати їм роботу — божевілля.

— Так, — нарешті погодився Бут.

— Від мене одержуватимете інформацію через схованку. Зараз я піду, вийдете через кілька хвилин за мною, зустрінемось у гаю біля околиці. Я обладнав там у дуплі тайник.

Дюбюель сперся на плече Віллі й підвівся. Йшов у проході між рядами, дивився, як кіногерой на екрані цілувався з білявою красунею, і не бачив нічого… Вийшов на вулицю, залиту весняним сонцем, чисту вулицю провінційного, не дуже багатолюдного містечка. На ходу прочитав розшифровані Бутом радіограми з Центру. Усміхнувся, і усмішка ще довго не сходила з його обличчя. Звичайно, він не поїде до Іспанії, та й яка може бути Іспанія, коли поруч Бут і треба влаштовувати ще одного радиста…

Жінка, проминувши Дюбюеля, озирнулася: не так часто побачиш тепер отаку щасливу людину. А в тому, що той пан щасливий, вона не сумнівалася: гарно одягнений, зовні показний і головне — усміхнений.

А хто ж може так усміхатися за теперішнього воєнного лихоліття? Тільки щасливий!

Ростислав Федосійович Самбук народився 28 вересня 1923 року в селищі Копаткевичі Гомельської області в родині вчителів. Згодом переїхав до Києва. Тут у 1941 році скінчив середню школу і вступив до Київського військового училища зв'язку. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. 1947 року закінчив філологічний факультет Тартуського університету. Працював на журналістській роботі, старшим редактором у видавництві «Радянський письменник». Нагороджений медалями. Член КПРС.

З 1944 року виступає в газетах і журналах з оповіданнями, нарисами, статтями, оглядами. Окремими виданнями вийшли пригодницькі романи: «Ювелір з вулиці Капуцинів» (1966), «Крах чорних гномів» (1968), «Валіза пана Воробкевича» (1970), «Дияволи з «Веселого пекла» (1971), повість «Двобій» (у співавторстві з З. Мурзіним, 1964). Автор повістей «Портрет Ель Греко» (1972), «Колекція професора Стаха» (1974), «Жорстокий ліс» (1976).

ОКВ — Оберкомандо дер Вермахт (Верховне командування збройними силами гітлерівської Німеччини).

РСХА — Головне управління імперської безпеки.

Швейцарська секретна служба.

Тюрма в Парижі.