У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Падре Антоніо, заглиблений у свої думки, не відповів. Міцніше загорнувшись у кирею з грубої повсті, накинуту поверх сутани, він швидко пройшов уперед, немов бажав зігрітися, потім круто повернув і зробив два кроки назустріч Фреду.

- Гаразд, будемо говорити відверто, - сказав він рішуче, - але присягніться мені, що про нашу сьогоднішню розмову не дізнається жодна душа, навіть Агнеса.

- Даю слово честі, падре!

- До чого ви прагнете і чому завели розмову про Нунке?

- Я хочу звільнити Агнесу від будь-якої залежності від вас і свого шефа. Виключити іі з темної гри.

- Чому темної? Повторюю: мета виправдовує засоби.

- Ви до своєї мети не наблизились ані на крок. Мантія архієпіскопа ніколи не прикрасить ваших плечей, бо Нунке, якого ви так необачно включили в свою гру, вас скинув з рахівниці як партнера. Ті незначні пожертви, що їх робила Агнеса з його дозволу, не дали вам змоги розгорнути задуманої справи так, щоб ваші заслуги визнали і оцінили. Ви не приумножили ані слави католицької церкви, ані її достатку. А тепер, коли питання стоїть, щоб одержати у патронеси школи постійне доручення на керування всім її майном і грошима, що надходитимуть на її поточний рахунок...

- Доручення? Ви, мабуть, щось сплутали, сину мій, - у лагідному тоні падре, всупереч змісту сказаного, почулася неприхована тривога.

- Я був присутній при розмові, що відбулася з цього приводу. Містер Думбрайт наполягає, щоб таке доручення Нунке одержав найближчим часом.

- Чим пояснюється така поквапливість?

- Думбрайт цілком слушно боїться, що донья Менен-дос підпаде під вплив людини, яка скористалася з ЇЇ необізнаності в справах, довірливості, наївності...

- Він назвав певну особу?

- Так. її духівника.

- З вашого боку необережно говорити мені це. Адже я можу випередити Нунке!

- За однієї умови: якщо допоможу вам у цьому я! Мовчанка, що запала, тривала всього одну хвилину, але

Фреду вона здалася нескінченно довгою.

- Які ваші умови? - запитав нарешті Антоніо.- Ви певно, зажадаєте своєї частки?

- Так.

- Якої?

- Свободи для Агнеси та Їрене. Певної суми, яка б забезпечила скромне існування всій родині, включаючи Пепіту і Педро.

- Поясніть, як практично це можна зробити?

- Поїздка на прощу в Рим, про яку вже давно мріє Агнеса з Їрене, не викличе підозри в Нунке, особливо, якщо зважити на погіршення стану здоров'я дівчинки. Ви завчасно подбаєте про візи для всієї родини. Гроші, потрібні для цього, Агнеса заздалегідь перекаже в Швейцарський національний банк. Ви допоможете влаштувати Їрене в санаторій і влаштуєте десь поблизу донью Менендос. Після цього Агнеса дасть вам доручення на право порядкувати іі майном... Груба схема, звичайно, без деталей...

Навіть у темряві видно було, як очі падре пожадливо заблищали.

- А ви, сину мій? Ви досі ні словом не згадали про себе!

- Я умовлю Агнесу виїхати, назавжди порвати з школою, "лицарями" і... гіробачте, з вами, падре...

- Я не маю права порушувати таємницю сповіді. .Але скажу одне: вона не погодиться виїхати без вас, Фред!

- Це я беру на себе. Агнеса виїде, а ви зможете одержати мантію архієпіскопа за заслуги перед найсвятішою католицькою церквою. Залежатиме від вас.

- Ви зрікаєтесь жінки, яка вас кохає і яку, певно, любите ви, уникаєте розмови про матеріальну компенсацію. Що ж ви здобуваєте?

- Більше, ніж ви, падре, даеко більше... У такі-от вечори мені все ввижається справжній лицар і невтомний поборник за правду - Дон-Кіхот Ламанчський. І сьогодні мені здалося, ніби я торкнувся краєчка його плаща. На вашій прекрасній землі я стаю романтиком. Вас влаштовує таке пояснення?

- Ви живете в Каталонії, а каталонці не позбавлені здорового глузду. Тут, як каже наше прислів'я, навіть каміння вміють обертати на хліб.

- Отже, ви пристаєте на мою пропозицію?

- Треба подумати і зважити всі за... можливо, і мені доведеться залишити Іспанію надовго.

- Це тільки наблизить вас до Ватікану, папи, а виходить і до здійснення наміченої мети.

- У принципі я згодний.

- Тоді я всіх сил докладу, щоб відволікати увагу Нун-ке від доручення. Як там не буде, а раджу поквапитися з візами, щоб завжди вони були напохваті.

- Може, виправити візу і вам?

- Я мушу лишитись, як це не сумно. Може, ще якийсь камінь поверну на хліб.

- Шкода, що я його не покуштую...

-.Вам замало того кусня, що ви вихопите з-під носа Нунке?

- Людина ненаситна, сину мш...

"А ти особливо", - подумав Фред, прощаючись з падре. Але, стиснувши йому руку, лише багатозначно сказав: - Усі шляхи ведуть у Рим. Пам'ятайте це, падре!

А поки що шляхи вели не далі Фігераса.

Залишивши Шульца на околиці міста, біля одного захованого в глибині саду будиночка, Нунке з Агнесою попрямували до центральної вулиці, де в основному розмістилися магазини і нечисленні міські установи.

Молода жінка, така жвава кілька хвилин тому, тепер сиділа непорушне, втупившись у вітрове