У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
- Чудово! - щоки Агнеси злегка зашарідися.- 3 Шульцем я справді почуватиму себе впевненіше... Донья Ізабелло, змилуйтесь над своїм заарештованим і подаруйте йому ці десять хвилин волі. Гарантую, він не втече!
- Засікаю час! - підняла руку Ізабелла.- Зараз ми маємо пів на першу. Отже, о сорок п'ятій хвилині...
- Навіть раніше, навіть раніше, - вже на ходу крикнув Нунке.
Лише тепер, переконавшись, що їй несподівано пощастило, Агнеса зітхнула з справжнім полегшенням. Десять-п'ятнадцять хвилин вона якось перебуде в товаристві сеньйори "Надто", хоч та й розглядає її, наче річ, виставлену в вітрині, і, з усього видно, готується приступити до справжнього допиту, щоб вдовольнити свою ревниву цікавість. Як себе поводити? Відразу розвіяти її побоювання чи й далі триматися так, щоб сумнів у вірності коханця не зник остаточно з серця Ізабелли? їй шкода, їй дуже шкода цієї жінки. Агнеса сама відчула сьогодні, як гостро ранять шипи підозри. Але їй треба позбутися Нунке, будь-що позбутися Нунке! І вона відповідає Ізабеллі, балансуючи словами так, щоб не можна було відрізнити щиру правду від крихітної брехні, з чисто жіночою інтуїцією знаходячи ту межу, далі якої не можна зайти, інакше розмова закінчиться сваркою, а то й відвертим скандалом.
На щастя, Нунке повернувся навіть раніше визначеного строку, і не сам, а в супроводі Фреда. Церемонія ж знайомства і прощання не забрала багато часу.
- Боже, як я стомилася! - вихопилося в Агнеси, тільки вони з Фредом сіли в машину.
- Якась незрозуміла ситуація: ви, наш шеф і ця... дама. В чому справа? З пояснень Нунке я тільки й зрозумів, що його запрошено до якоїсь знайомої і він не може вас супроводжувати, тому й доручає це мені. Але вигляд у нього при цьому був досить кислий.
Захлинаючись словами і сміхом, Агнеса розповіла про все, що сталося в кафе.
- А тепер мерщій до банку! Я мушу владнати всі свої справи якнайскорше, щоб, бува, він не схаменувся.
- У вас з'явилися якісь секрети від Нунке?
- Падре порадив перед поїздкою до Італії переказати гроші за кордон, щоб я не залежала від примх Нунке. Ви допоможете мені з цим упоратись?
- Я волів би лишитись осторонь. З дуже важливих для вас і для мене міркувань. Я вам потім поясню, в чому річ.
Агнеса з докором глянула на свого супутника.
- Просто ви розсердились! Бо Нунке вам завадив... Звичайно, це прикро, коли ти розважаєшся з друзями, а тобі на голову раптом звалюють такий клопіт, як моя персона... Тільки я про це зовсім не просила, і ви даремно...
Знявши одну руку з керма, Фред долонею прикрив пальці Агнеси.
- Я був не у друзів, а... в звичайній службовій справі. Такій марудній, що від, неї мене аж вернуло... І я щасливий, що тепер її позбувся і сиджу поруч з вами...
- Правда? Ну, тоді і я не буду на вас більше сердитись...
- Виходить, ви сердились? За віщо? Агнеса почервоніла.
- За те, що ви не хочете зараз піти зі мною, - навмання сказала вона, холонучи від думки, що Фред може здогадатися про справжню причину тої гризоти, що таїлася в її серці, а зараз вмить зникла.
- Не не хочу, а не можу... Проте, як все краще владнати, я вам охоче розкажу. Слухайте уважно...
Та виявилося, що падре непогано розумівся на справах суто земних і добре проінструктував свою багату прихо-жанку.
- Бачите, не така то вже мудра справа самій порядкувати своїм майном, - підбадьорив Фред Агнесу, зупиняючи машину біля банківської контори.- Тримайтесь упевнено, нагадайте управителю банку про його обов язок зберігати таємницю вкладу і операцій, що провадяться за розпорядженнЯдМ вкладника... Я чекатиму на вас за рогом будинку, у завулку.
Вдруге сьогодні довелося Агнесі грати незвичну для неї роль, і вдруге, скоріш інстинкт, ніж розум, підказував їй, як себе поводити. Хвилювання, з яким вона ввійшла в масивні двері контори, поступово зникало. Незабаром, уже цілком спокійно і розсудливо, вона давала розпорядження, підписувала потрібні документи, перераховувала те, що схотіла одержати готівкою: частину для потреб школи, щоб не збудити підозр у Нунке, частину - для себе, на власні витрати, пов'язані з поїздкою.
Лише опинившись на вулиці, Агнеса відчула, як поступово з неї починає спадати напруження. Свідомість того, що вона зуміла відстояти інтереси Їрене, приємне почуття класної незалежності п'янили серце й голову. Як хороше, що всі випробування сьогоднішнього дня лишилися позаду! Ще кілька кроків, і вона опиниться в завулку, де на неї чекає Фред. Тоді можна буде цілком віддатися почуттю радості, яке проймає її всю...
Не помічаючи перехожих, Агнеса швидко йшла вперед, та раптом чиясь рука торкнулася її ліктя.
- Стережися, ясна сеньйоро, ой стережися! Як хмара насувається на сонце, так і на твоє вродливе личко може насунутись печаль. Хочеш, допоможу її відвернути? - скоромовкою бубонів хрипкий голос біля плеча.
Молода жінка від несподіванки здригнулася і спинилася. Перед нею стояла стара згорблена циганка, закутана в велику чорну шаль, що огортала мало не всю її сухорляву постать і низько звисала над темними очима.
"Адела?"-запитала себе Агнеса і тут-таки відповіла собі: "Так!" Безперечно, це її давній ворог, Адела, від якої вона зазнала стільки штурханів, коли прибилася до кочового табору. Правда, стара циганка дуже змінилася:
