У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Колись Ворон говорив їй про Ізабеллу:
"Нашому шефові бракує смаку. Розумієте, його пасія й непогана, тільки у всьому перебирає міру. Одне слово, сеньйора "Надто"! Правда, непогане ім'я я їй придумав?"
Агнеса тоді посміялася, не думаючи, що їй колись доведеться скористатися з цього словесного портрета, відновлювати його в пам'яті.
Жінці, що привернула увагу Агнеси, справді найбільш пасувало ім'я, дане Вороном.
Туалет її був вишуканий, але надміру модний і тому якийсь крикливий, коротке волосся, пофарбоване хною, занадто руде для смаглявої шкіри і вугільно-чорних брів, уста дуже вже червоні, перлини в намисті, що звисало на груди, завеликі, щоб справляти враження справжніх коштовностей.
Так, це була вона! Сеньйора "Надто". Ізабелла!
- Гер Нунке! Погляньте, яка красуня! І чомусь дивиться на нас... Може, ваша знайома?
Рука Нунке з чашечкою кави застигла біля рота. Як і під час кожного свого приїзду до Фігераса, він збирався зайти до Ізабелли ввечері.
- Коли це справді ваша знайома, то будьте ж ґречним, запросіть її до нашого столика! Інакше вона подумає про нас казна-що! - наполягала Агнеса.
Нунке, який спочатку було розгубився, опанував себе. Рвучко підвівшись, він помахав Ізабеллі рукою і з радісною посмішкою поспішив їй назустріч.
Зіткнувшись у проході, обоє спинилися. Агнеса бачила, як щось гнівно шепотіла Ізабелла, як подався всім тулубом уперед Нунке, очевидно перепрошуючись. Потім він пропустив Ізабеллу вперед, злегка підтримуючи її під лікоть, повів до столика.
- Дозвольте відрекомендувати: донья Менендос, патронеса школи, де я маю честь працювати... А це моя давня знайома і добра приятелька, донья Ізабелла. Щасливий випадок привів її несподівано сюди, і я буду дуже радий...
- Справді, щасливий випадок! Якби не знайома мені машина, ваша, як ви кажете, добра приятелька так би і не дізналась, що ви в місті, - ущипливо перервала Нунке Ізабелла і, повернувшись до Агнеси, додала: - Ні, ні, лише ми, жінки, вміємо цінувати давню дружбу! Чи не так?
- Я кращої думки про чоловіків, - посміхнулась Агнеса.- Ми з гер Нунке теж давні знайомі, і мені здається...
- Що ж, тоді вам пощастило більше, ніж мені, - знов нетерпляче перервала Ізабелла, з іронією роблячи наголос на слові "вам".
- Ви не дослухали мене, - спокійно пояснила Агнеса.- 3 вашим приятелем ми живемо майже поруч, часто зустрічаємось у справах. Запевняю вас, гер Нунке ніколи не давав мені підстав побоюватись, що його приязнь... його добре ставлення...
Ізабелла метнула гнівний погляд у бік Нунке і силувано розсміялася:
- О, не будемо говорити про чесноти нашого спільного з вами друга! А то, може статися, він сам у них повірить! Так, так, я знаю чоловіків... їм тільки дай привід, і вони стають зарозумілими, невдячними, неуважними...
Підсуваючи Ізабеллі каву, щойно принесену разом з печивом офіціантом, Нунке спробував повернути розмову на жарт:
- Наочне спростування вашого твердження, Ізабелло: ваше улюблене мигдалеве. Як бачите, я добре пам'ятаю про ваші смаки...
- Ви збираєтесь так легко спокутувати свою провину? Я ж казала, донья Менендос, він стає зарозумілим!
- Я згоден на найтяжчу покуту, навіть кару... - схилив голову Нунке з удаваною покорою.
- Донья Менендос, яку кару йому придумати?
- Жінка повинна бути милосердною...
- Але я не з милосердних! А тому беру вас на весь сьогоднішній день під арешт. У полон, так би мовити.
- Це буде солодкий полон...
- Я не жартую, майте на увазі! Сьогодні у мене збирається маленьке товариство, і вам доведеться, разом зі мною, розважати моїх гостей.
- За якусь годину я буду в цілковитому вашому розпорядженні.
- Не забувайте, ви під арештом!
- Гер Нунке, - втрутилася Агнеса, тамуючи внутрішнє хвилювання, - а чому б нам не зробити так: грошову справу я владнаю сама, що ж до документів, про які ми з вами говорили, то я попрошу управителя банку все підготувати і в наступний наш приїзд... Коли ви гадаєте бути Б Фігерасі?
- Я волів би все владнати сьогодні, - непевно почав Нунке, але Ізабелла вередливо скрикнула:
- Ви під моїм арештом, і вашою персоною розпоряджаюсь тепер я! Коли донья Менендос каже, що може впоратись сама... Адже так? Я правильно вас зрозуміла?
Ізабелла повернулася до Агнеси і дивилася на неї ще з недовірою, але водночас і з готовністю піти на примирення, якщо та відповість так, як треба.
- Звичайно, правильно. Одержати певну суму на шкільні видатки не така вже мудра річ. Ну, а про все інше... боже, невже це так невідкладно! Мій покійний чоловік теж був діловою людиною, але варт було зажадати кудись поїхати чи розважитись, він тієї ж миті забував про свої гидкі справи... І, слово честі, мене це більше тішило, ніж подарунки і коштовності, які він привозив з Мадріда, коли туди відлучався.
- Вирішено: ви мій полонений, і я вас не відпускаю! - надто голосно вигукнула Ізабелла і заплескала в долоні.
Бачачи, що на них починають звертати увагу, Нунке поморщився.
- Гаразд, гаразд, пристаю на всі ваші умови, Ізабелло! - поспішив погодитись він.
Агнеса підвелася.
- Тоді я зараз-таки й піду. Дуже рада була з вами познайомитися, донья Ізабелло! До швидкого побачення, бідолашний полонений. Сподіваюсь, в полоні з вами поводитимуться не надто суворо.
Рада, що позбудеться начальника школи, Агнеса хотіла вже рушати, але Нунке спинив її.
- Одну хвилиночку! Я не можу звалити на вас
