Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Читаємо онлайн У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Слухаю, в разі чого...

- Як завжди, я вас нагукаю.

Пантелеймон вийшов. Домантович весело підморгнув йому вслід.

- Що ж, витягайте оту штучку, що віддимає вам кишеню, і записуйте. Мене вже записували і в цій кімнаті, і ще в одному іншому місці... Присунутись поближче?

- Як вам зручніше, апарат дуже чутливий. Шульц увімкнув магнітофон, Домантович присунув стілець до стола і півголосом почав:

- Народився я в Республіці німців Поволжя...

Коли першу стрічку було списано і Шульц міняв її на нову, Домантович горілим сірником на обгортці сигарет надряпав: "Дайте аркуш паперу".

Фред здивовано глянув на нього, але видер з записної книжки аркушик і разом з олівцем мовчки поклав на стіл, одночасно ввімкнувши магнітофон. Механічно почавши розповідати далі, Домантович написав:

"Чарльз Діккенс так і не скінчив роману "Таємниця Едвіна Друда".

Фред мало не скрикнув.

Швидко схопивши олівець, він на тому ж клаптикові паперу відповів:

"Аксаков стверджує, що рукою якогось спіріта з США роман було закінчено".

Це був обумовлений ще в Берліні пароль.

Домантович і Григорій Гончаренко радісно перезирнулись.

Розділ третій
УСІ ШЛЯХИ ВЕДУТЬ ДО РИМА...

Коротка зима навалилася на Каталонію дужим вітром, частими дощами, іноді мокрим лапатим снігом.

Приміщення колишнього монастиря продималися наскрізь. У боксах ще підтримувалося сяке-таке тепло, але в довжелезних коридорах, високих залах, де провадилося навчання і стрільби, гуляли протяги, вогке повітря проймало до кісток.

Холод, похмура напівтемрява, штучна ізольованість один від одного, відсутність будь-яких розваг, крім бренді, коміксів і модних пластинок, - усе це почало впливати на вихованців школи, позначатися на успішності.

Спочатку, правда, негода навіть сприяла пожвавленню роботи в школі. Замкнені в боксах, майбутні шпигуни і диверсанти прагнули будь-що вирватися на волю, якнай-скорше залишити похмурі стіни монастиря. Але поступово навіть найретельніші в навчанні стали піддаватися апатії. Ніхто не наважувався порушити встановленої дисципліни, але і теоретичний, і практичний курс програми засвоювався поволі, з частими зривами, що змушувало викладачів та інструкторів повертатися до вже пройденого.

Особливо занепав духом Середа, який у школі значився під кличкою "Малий". Лише вправи з боротьби на деякий час виводили його з стану апатії, та до спортзалу його останнім часом уникали водити. У запалі бійки з удаваним противником "Малий" так духопелив свого партнера, що його силою доводилося боронити від нападника, і не завжди встигали зробити це вчасно: одному із інструкторів Середа могутнім ударом перебив ключицю, іншого на довгий час поклав у ліжко, так гепнувши об підлогу, що в того зрушив з місця якийсь хребець.

Що ж до теоретичних дисциплін, то Середа виявляв до них цілковиту байдужість.

У Григорія щодо Середи були свої наміри, і тому він зробив спробу вплинути на завжди похмурого і мовчазного парубка.

- Послухайте, Малий, - сказав він якось, зайшовши ввечері до нього в кімнату, - я прийшов не як офіційна особа, тобто ваш вихователь, а просто як давній знайомий, який ставиться до вас доброзичливо. Мені хотілося б...

- По-перше, у мене є власне ім'я і нічого мені чіпляти собачу кличку. По-друге, я по горло ситий доброзичливцями! А такими, як ви, особливо, - напівпідвівшись на ліжкові, Середа з такою ненавистю глянув на свого вихователя, що той зрозумів: бідолаха ніколи не пробачить собі хвилин відвертості в казармі під Мюнхеном, обману, до якого вдався Шульц, назвавшись Сомовим.

- І все-таки я справді зичу вам добра! Колись ви це зрозумієте... Але облишмо це. Неприязнь, ворожість - це сфера почуттів, а я прийшов, щоб звернутися до вашого розуму.

- Забирайтесь геть, пане Сомов! Фреду Шульцу я не маю права цього сказати, так поспитайте в Сомова. Він, безперечно, порадить вам якнайшвидше вийти.

Зустрівшись другого дня з Домантовичем, Григорій переказав йому розмову з Середою.

- Він не з тих, на кому можна поставити хрест, у мене з думки не йдуть слова, сказані ним того вечора, коли гуляли люди, що продалися Чорногузові. Пам'ятаєш, ти ж чув: "Може, хоч трохи бруду з себе змию..." Я до нього підступитися не можу, він люто мене ненавидить, вважаючи основним винуватцем того, що він опинився тут. Тобі буде легше знайти з ним спільну мову, тим більше, що, про людські очі, ми з тобою не дуже симпатизуємо один одному.

- Гаразд. Влаштуй так, щоб ми змогли з ним зустрічатися.

- Я міг би вас оселити разом, але тебе готують у резиденти, а він проходить по класу "Д". Єдине місце - спортзал.

- Хочеш, щоб він мені в'язи скрутив або голову проломив?

- Порозумійся з ним якось. Я викличу кудись інструктора, ви зможете побути наодинці. А далі щось придумаємо...

- Є якісь новини?

- Думбрайт щось часто гасає по всіх усюдах. Очевидно, до чогось готується. Показове й те, що раніше все квапив, а тепер категорично наполягає на поглибленні знань і підготовки. До весни - жодної операції. Лише засилка двох резидентів з єдиним завданням: глибоко законспіруватися. Коли будуть уточнені дати і місце засилки, я тобі передам.

- А поки бити байдики?

__ Виходити в ефір лише в разі крайньої потреби.

__ Збожеволіти можна!

- А мені, ти гадаєш, весело? Досі я мусив стерегтися сам, а тепер кожної миті, кожної хвилини тремчу за тебе.

- Та я ж для них справжнісінька знахідка! Який матрикул? Ще до війни, працюючи інспектором наросвіти в одному з районів Республіки німців Поволжя,

Відгуки про книгу У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: