Мій хрест - Олександр Ірванець
батальйони;
Твої Роксоляни
Попід «Брістолями»
Йдуть заміж по п’ять разів за ніч.
Гірка і пречиста, свята й ненависна,
Добраніч, вітчизно, добраніч, вітчизно, добраніч…
Все інше заснуло.
В лісах твоїх сплять, обійнявшись, звірята.
Поклався осел з бараном, а тигр, наче з братом, з євфратом.
На водах морів твоїх сплять кораблі:
криголами, сейнери, траулери, китобої, канонерки,
джонки, чайки,
катамарани, есмінці, авіаносці, крейсери, катери,
тримарани, байдарки,
каное, галери, моторки, галеони, яхти, барки, баржі,
рудовози, танкери,
міноносці, кліпери, —
а окремо від них – каравели й гондоли.
Сплять люди в будинках, і навіть поети —
оті джони донни твої, донжуани, гандони, —
Й вони навіть сплять у якихось альковах, і наче в оковах —
В обіймах своїх маргарит, припадочних і припадкових.
Поетів ти завтра у шати вбереш і у рами обрамиш,
Лиш встанеш раненько і з шатів тих соплі і кров відпереш.
Тож добраніч, вітчизно, добраніч…
Вже й я відпливаю, але відчуваю, як десь, у містах їхніх рідних
До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних.
І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера,
І вже засинаєм, і вже не встигаєм
востаннє тобі побажати добра…
Ніч.
1992 р.
Уроки класики
(Цикл)
Урок І
По краплі видавлювати з себе раба.
По краплі.
Видавлювати.
З себе.
Повільно з себе його видушувати —
Та все на папір,
На папір…
Вичавлювати, витискати,
Як пасту з тюбика,
Аж поки не усвідомиш,
Що вичавив – все,
До кінця!
Отож, сміливіше!
Починаємо видавлювати
З себе
Раба
Божого
Ім’ярек…
Урок ІІ
Людина родиться для щастя,
Як птах для польоту.
Як птах…
Як індик,
Як півень,
Як деркач на болоті?
Як страус,
Як ківі,
Як ему,
Чи як марабу?
А може, як той, що ховає
Товсте своє тіло у скелі?
Всі ж бо вони народились літати,
Тож плазувати вони принципово не можуть.
А може, без порівнянь?
Може, людина просто
Родиться для щастя?
Урок ІІІ
В людині все має бути прекрасним:
Думки й почуття,
Пальто і сорочка,
Шкарпетки, підтяжки,
Зачіска, брови, вії,
Губи і зуби,
Ротова порожнина, слизова оболонка,
Волосся на голові,
В паху і під пахвами,
Нігті, шкіра, мозолі на п’ятах,
Кров, лімфа,
Шлунковий сік,
Ґеніталії і фекалії.
Усмішка її єдина,
Очі її одні.
1992 р.
Короткий вірш про кінець світу
А завтра знову буде просто день.
Звичайний день, під назвою «останній»
У цьому світі, теж останнім, де й
Ми, разом – одностайні, як у стайні.
Де все востаннє, та ніхто про те
Не інформує – то ніхто й не знає,
Тож не кує, не меле, не мете
І з перехожих мірок не знімає
На те, також останнє, убрання.
Тож, видно, наго підемо в колонах
Тим шляхом, що у небо – навмання,
Лиш з пальмовими гілками в долонях…
1992 р.
Старий поет – молодій поетці
Ти була такою серйозною,
На вмовляння мої одразу не піддалася
(Та й не одразу піддалася украй неохоче).
Але я так натхненно й затято просив:
«Ну будь ласка, ну покажи!
Хоча б на хвилинку або на кілька секунд.
Ти тільки дай мені глянути.
Дай мені кинути оком.
Слово честі, я не сміятимусь,
І нікому-нікому не розповім…»
Зрештою ти наважилася —
Ціною великих зусиль і внутрішньої боротьби —
Усе це виразно відбилось на твоєму гарненькому личку.
Ти зробила глибокий вдих,
А потім так само глибокий видих
І показала мені.
Каюся, я не втримався
(Бо була вона в тебе такою, такою, такою…)
Тож несвідомо я простягнув свою руку
Праву, чи, може, й ліву,
І, намагаючись не налякати тебе,
Ніжно ледь-ледь доторкнувся самими пучками,
Кінчиками двох пальців
Спробував розгорнути
І побачити те, що всередині.
Ти стрепенулася, вся спалахнула,
Обпекла мене лютим поглядом,
Відсмикнула і заховала
Свою першу збірочку віршів.
Літо 2005 р.
Пісні східних слов’ян
Українська пісня
Співають, ідучи, дівчата…
Перша дівчина:
Ой, у нашому селі
Б’ють у крицю ковалі.
А всі дівчата закохались
В молодого Брюса Лі.
Тільки я, дівчина чесна,
Я люблю лише Сильвестра.
Тільки я, дівчина горда,
Люблю Харрісона Форда.
Друга дівчина:
В клубі ввечері не танці.
В клуб діди ідуть і бабці.
Заграничний екстрасенс
Гарантує екстра-секс.
Я кохала екстрасенса,
Наче квіточка цвіла.
Від усього свого серця
Екстрасенсові дала
По морді…
Третя дівчина:
Промайнуло НЛО —
Летюча тарілка,
Вичисляючи село,
Де ще є горілка.
Мій коханий – гоміноїд
Зоряний-астральний,
Дав мені ковтнути контр —
ацептив оральний.
Остання дівчина:
Котилася торба з горба,
А в тій торбі раки.
А в тій групі «Бу-Ба-Бу»
Одні небораки.
Білоруська пісня
В чебуречній греки їли чебуреки…
Жили у бабусі
Троє білорусів.
Один сірий, другий білий,
Третій – в капелюсі.
Для того й тому, щоб
Втримать рівновагу,
З’їхалися в пущу
Підписать бомагу.
Раді і веселі
Згідно тій бомазі
І в Парижі,
і в Брюкселі,
Й навіть в Копенгазі.
Російська пісня,
яка перманентно повторюється
Умом Расію нє панять…
Росія врятувала світ!
Так вже не раз бувало.
Від тираній, фашизму, від
Навал, яких навалом
Могло би буть, коли
Б їм відсіч не дали.
Отак і в ті серпневі дні,
Які уже в легенді,
Росія знов сказала «Ні!»
На всі свої легені.
А що було? А те було, —
Як старших розпитати —
Зібралося всесвітнє зло
Росію розтоптати.
Усе це розпочали два
Чи три якихсь народці.
Ну, точно – почала Литва
Та інші інородці.
Їм на підтримку з півдня йшла
Доведена до сказу
І очманіння чимала
Дивізія з Кавказу.
А в глибині своїх лісів
Підступні, як данайці,
Сідлали оленів і псів
Якути і нанайці.
З усіх сторін ішли вони,
Московський брук топтали,
Хатят лі рускіє вайни,
Ні в кого не питали,
А мов загарбники ішли
З республік і провінцій.
(З них найпідступніші були
Жиди і українці!)
І стрімко рухалась туда
Уся ця шайка-братія,
Де засідала молода
Російська демократія.
Та той, которий у Кремлі
Сидів біля штурвала,
Дихнув, спитав «Доколє?» – і
Розбіглася навала.
Так в котрий раз
Росія світ
Від бід
Порятувала.
