Мій хрест - Олександр Ірванець
У котрійсь з цих північних країн
Відбувалось це мистецьке дійство
Вони мали справжніх собак-вівчарок
На повідках і в намордниках
Тоді людина-собака Олєг Кулік
Почав гавкати на собак
Він дзеленчав своїм ланцюгом
Робив різкі рухи в їхній бік
Нібито атакуючи
А собаки (справжні собаки) нічого не розуміли
Вони скавучали підібгавши хвости
І притискались до ніг поліціянтів
Зрештою цей перформенс російського митця
Як і більшість попередніх
Здобувся на прихильні відгуки рецензентів
Провідних оглядачів-мистецтвознавців
Серед яких останнім часом явно переважають жінки
у модельному взутті
І все-таки шкода що собаки (справжні собаки)
Були того разу в намордниках
Ага зовсім забув зазначити
Що цей перформенс Олєга Куліка
Носить назву
«Я хочу Європу, але Європа не хоче мене»
Вересень 2008 р.
2009
На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий,
І немає іншого, вибачте, де взяти.
Рік ішов за роком, пресувався щільно
І не так, щоб швидко, і не щоб повільно,
Доки запитання в небі не зависло:
Що ж це вже за цифри?
Що ж це вже за числа?
Піни у шампані нам не бракувало.
Вирувала молодість, корки виривала.
Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята.
Та й тобі минає вже сорок дев’ятий.
Вже твої дівчата няньчать онучата.
А у тебе смутку чара непочата,
Тільки ледь надпита – боляче ковтати.
Та тобі минає вже сорок дев’ятий.
Ти крокуєш світом радісним і світлим,
Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям.
Онде на горбочку хтось висить розп’ятий.
А тобі минає вже сорок дев’ятий.
Це число вражає, хоч і не впирає.
До горбочка черга ззаду підпирає,
Дихає у спину, наступа на п’яти.
А тобі минає вже сорок дев’ятий.
Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш,
Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш:
«Буду воза перти, волочити й пхати!
В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий».
Ница малодушність ця, ница і ганебна.
Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба:
«На горбочку місця для хрестів багато.
Так що десь поміститься й твій…»
14 березня 2009 р.
«Це навіть вже не мрія, а мана…»
Це навіть вже не мрія, а мана.
Чомусь тобі нав’язливо імкнеться,
Як, розгорнувши книжку навмання,
Хтось, може, над рядком твоїм всміхнеться.
Та це – колись.
А доки ти не звів
До неба зір, благальний і пропащий, —
Ти вільний звір.
Свавільний, сильний звір,
Що зачаївся нерухомо в хащі.
Ген розбрелися широко ловці,
Та їх тобі обходити не вперше.
Поет боїться смерті, як усі.
Ну, може, зовсім-зовсім трохи менше…
Квітень 2009 р.
Пізньорадянський диптих
Спроба віршів для дітей
І
Купіть мені, мамо, купіть мені, татку,
Плямистий костюм і саперну лопатку.
І щоб не влаштовував я вам істерик,
Купіть ще й маленький бронетранспортерик.
А потім в коробці такій, у картонці —
Маленьких литовців, маленьких естонців,
Узбеків, грузинів, вірменів, туркменів,
Якщо вам не шкода, купіть ви для мене.
А потім, до всього – ото буду радий! —
Купіть мені дядю з Верховної Ради,
Щоб я йому кліпнув, моргнув або свиснув,
А він би слухняно на кнопочку тиснув.
І все це до решти, усе без остатку
Купіть мені, мамо, купіть мені, татку!
ІІ
Бабуся з дідусем впадають в прострацію,
Так ревно збираються на демонстрацію.
Так само збираються на демонстрацію.
І старша сестра, попри менструацію,
Так само збирається на демонстрацію.
А я бультер’єра веду на кастрацію,
І через це пропущу демонстрацію.
1990 р.
Ще два вірші для дітей
Дорожньо-транспортна пригода
Раз в автобусі
Старенькій бабусі
Не поступився місцем Петро,
І у стрімкім каратистському русі
Бабуся Петрові
Зламала ребро.
– К’я!
Новорічне
Мама і тато
Маленьку Оленку
Звечора густо
Вмочали в зеленку.
Зранку, в садочок
Відведена бабою,
Буде Оленка
Царівною-жабою.
1992 р.
П’ять копійок дрібними
Добірка політичних сатиресок
Інтеграційне
Місто Ялта відоме, аякже.
Тільки чим це місто відоме?
Тим, що в ньому чудові пляжі,
Чи що там проводять кордони?
Ми старе життя не хвалили,
Щойно вилізши із халепи,
Та Європу без нас ділили
На ЄСи і на ЄЕПи.
Ми хвилюємося страшенно.
Ми завмерли в чекальнім поклоні:
«Добры дзень, спадар Лукашенка!
Buona sera, segnior Berlusconi!»
Те, що нас у тім’я довбає
До Європи жага нездоланна,
Знають Путін і Назарбаєв,
Знає Проді і знає Солана.
Та сказати не це хотів я,
І сказав не зовсім у лад.
Та жага нас довбає у тім’я.
Але що ж нас довбає… там?
Листопад 2003 р.
Політично-еротична пісня про Тузлу
Дві сестри ще за Союзу
Ділились бідою.
Старша сестра свою тузлу
Пустила з водою.
Простяга тепер безчесно
Лапу заскорузлу
«Віддай, – каже, – менша сестро,
Мені свою тузлу!»
Ні моралі, ані глузду
Ви тут не впіймаєте.
БЕРЕЖІТЬ, ДІВЧАТА, ТУЗЛУ,
ДОКИ ЇЇ МАЄТЕ!
Листопад 2003 р.
Сон новорічної ночі
Не Яга, і навіть не Телесик,
Що Ягу у казці намахав, —
Уві сні приходить білий песик,
Що з телеекрана позіхав.
Недаремно тему я беру цю.
Бач – не про мишей, не про котів.
Що ж ти означаєш, білий цюцю?
Що ж то ти сказати нам хотів?
Не страшний тобі ніякий гицель,
Ані чумка, ані навіть сказ.
На вечерю маєш добрий шніцель,
Як і кожен (чи не кожен?) з нас.
Ми собі шампани полизали,
Ти з екрана мирно так моргав,
Бо за тебе інші вже сказали
Спершу «гр-р-р-р», а потім «гав-гав-гав».
На очах у цілої держави
В ніч, що відкривала майбуття,
Нам так делікатно побажали
Гарного собачого життя.
1 січня 2004 р.
Великоднє-2005
Колись же воно мусило співпасти,
Як співпадало вже багато що у нас!
День солідарності і день святої Паски
Ми відзначаєм цього року водночас.
Хтось цілу ніч моливсь в чеканні дзвонів,
А хтось проспав до пізньої пори.
Несе хтось з церкви крашанки червоні,
А хтось несе червоні прапори.
Нарешті і
