Мій хрест - Олександр Ірванець
1992 р.
Спогад про світязь
Цей всесвіт – озеро, а світ у ньому – острів.
А доокола всесвіту – боги.
Творили просто, спочиваєм остро,
І сьомий день постійно навкруги.
Це озеро ще й – чаша кришталева,
В якій парує тепле молоко.
Проходить Сонце крізь сузір’я Лева,
І ніжиться в піску малий Левко.
А світ цей – ще й осонцена пустиня,
Що переходить у розкішний сад,
Де чеберяють Марта і Христина
Через пісок в їдальню і назад,
Де вживши хто тампакс, хто просто ватки
І внутрішній в собі навівши лад,
На сонці вигріваються мулатки,
Й між них мулат, липкий, мов мармелад.
А я, з мулатки знявши амулетку,
Від’їду, – знов окремо від усіх,
На глибину пожбуривши монетку,
Чим відкуплюсь за несвідомий гріх.
Серпень 1992 р.
Інфінітив
У цій юрбі mezczyzn і женщин,
В цій боротьбі меншин і menschen.
В цій баранячій барадьбі
Чим я зарадити тобі?
Не в Хохломі, не в Оклахомі,
У цій осаді, в цій судомі,
У цім содомі, в цім диму
Що ми порадити кому?
Горілку пити, сльози лити,
Отримувати в морду й бити
У цій борні, у цій херні —
Чим ти допомогти мені?
В цім гонорі, у цій Гоморрі,
В цім гаморі, неначе в морі —
Як ми почути трубний глас?
Як Він спасти нещасних нас?
13 травня 1998 р.
Короткий лист до Олесі
(З циклу «Листи з Олександрії»)
шабадабада шабадабада
мужчина і жінка
шабадабада шабадабада
двадцять років по тому
напевно і неодмінно
зустрінуться знову
і говоритимуть про
шабадабада шабадабада
тобі тоді буде вже
вибач в жінок про таке не питають
просто ми станемо старшими себто
досвідченими і мудрішими
аж на цілих
шабадабада шабадабада
а найголовніше і найсуттєвіше
те що ні ти ні я окремо
ані ми обоє разом
ні за чим абсолютно не
шабадабада шабадабада
шаба даба да
Лист до Т. Г. Шевченка, українського письменника, революціонера й демократа
(З циклу «Листи з Олександрії»)
Якась вона, Тарасе Григоровичу,
Ця наша жизнь невкусна —
Суцільні тобі Рєпніни
та Полусмакови.
Липень 1991 р.
Листівка з італійським краєвидом для Іздрика
Італія, прекрасна Італія…
Дольче і Ґаббана
смалять там кабана,
А Джанфранко Ферре
своє шмаття пере.
Джіованні Версаче
там на конику скаче.
Ніна Річчі ридає
і його виглядає.
Жовтень 2000 р.
Українсько-німецький розмовник
Німець каже: Ви слов’яне?
– Слов’яне! Слов’яне!
Наше слово полум’яне
Повік не зов’яне!
Німець каже: Ви моголи?
– Моголи! Моголи!
Брюса Лі і Айрошянке
Продовження кволе.
Німець каже: Ви – поляки?
– Поляки-поляки!
Ми від дуба Пілсудського
Всохлої гілляки.
Німець каже: Ви – Європа?
– Європа! Європа!
Не схотіли Робесп’єра,
Мали Ріббентропа.
Німець каже: Ви хрещені?
– Хрещені! Хрещені!
Хрест на шиї, хрест на спині,
Два хрести в кишені.
Німець каже: Ви до НАТО?
– До НАТО, до НАТО.
Як не спонсора шукати,
То хоч мецената.
Наша слава кучерява
Не вмре, не поляже.
Або, може, і поляже.
Як вже німець скаже.
1999 р.
Польський віршик
Переклад присвячую Янушеві
Не викрикуй, не підскакуй,
Сядь на задницю й підтакуй.
І сумління хай не мучить:
Так чи сяк, а доля здрючить.
Тож нічим не переймайся,
Заспокойся, обламайся.
Відпрацюй свої години
Й май начальство нижче спини.
Перед шефом не дрижи,
А пильнуй і бережи
Серце, нерви і потенцію,
Щоб з цим всім піти на пенсію.
На перехресті осені й зими
На перехресті осені й зими
Навряд чи варто зачинать love story.
Ліси порожні і поля просторі —
Чи ж в просторі не згубимося ми?..
На роздоріжжі осені й зими
Нізащо зарікатися не буду
Я ані від тюрми, ні від суми,
Тим паче від сурми Страшного суду.
У осені на дні, на самім дні,
В холодні дні, нудні й немилосердні,
Сказати «так» (або сказати «ні»)
Не легко, як, скажімо, десь у серпні.
І в кожнім дні, немов у вигнанні —
Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,
Що зовсім не на білому коні,
І навіть не на іншому якому, —
На ВMW або й на БМП
Зима влетить по вимерзлій шосейці.
(Чуття – холодне, темне і тупе,
Мов скринька замикається на серці.)
Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб
В передчутті мелодії сурми
Порятувати цю одквітну осінь
З-під гострих крижаних коліс зими…
1992 р.
До питання про категорію часу
Батьки були не схильні до обструкцій.
Робили, аж ввіходили у раж.
А їм якісь інструктори з інструкцій
Читали інструктивний інструктаж
На всі інтелігентненькі легеньки,
З лобів затерпло витирали піт:
«Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!
Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!
Брак помазків і кремів до гоління
Хай вас не зачіпає за живе.
Не ви – то хоч наступне покоління
В майбутньому напевно заживе!..»
І батько шкріб неголену щетину,
Міркуючи, що, певно, так і є,
І наставляв-накручував дитину,
Що вже ж вона й за нього пожиє.
Не раз вже й ми сміялися на кутні,
І жухла, й знову сходила трава.
А все не починається майбутнє.
А все той час теперішній трива.
Щось десь не вийшло – ніде правди діти.
Хтось винен. (Ну звичайно – не народ!)
Зате уже напевно наші діти
Майбутнього ухоплять повен рот.
Нам офіційно ще не обіцяли,
Але місцями ширяться чутки.
Бо навіть пелюшок не обісцяли
Ті, нами не зачаті діточки…
1992 р.
Eine Kleine Nachtmusik
Від Дону до Сяну
Лежиш, осіянна.
Від Тигра з Євфратом лежиш аж до Осло й Баранович.
Вже сонце низенько,
Вже вечір близенько,
І я тобі, ненько, кажу по-синівськи «Добраніч…»
Та перше, ніж ти свої очі, мов брами, до завтра причиниш,
Давай спом’янемо усіх,
Що не сплять ції ночі, з причини або без причини:
Твої космонавти
На станції «Тризуб» так само летять по орбіті;
Твої костоправи
Так само стуляють щелепи, коліна і лікті побиті;
Твої педерасти
Так само приймають (або не приймають) закони,
Або закидають за комин, або закладають за комір;
Твої мільйонери
Так само рахують так само набуті мільйони;
Твої офіцери
