Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

Де в слові «борода» замість «лице»

Гірку отруту вчув я і образу.

76 Нарешті я уздрів, мов крізь сильце,

Що перестали первістки творіння

Змикать круг воза квіткове кільце.

79 І ще уздрів я, мов серед проміння,

Що Беатріче зір тримала свій

На звірі двоєдиного коріння.

82 На тому березі, в габі ясній,

Була ще краща, ніж коли бувала

Найкращою з красунь на кулі всій.

85 Відчув я каяття кропивні жала,

Й чим більше щось любив, було, колись,

Тим більш ненависть нині повивала.

88 І так жалі у серце уп’ялись,

Що впав я. Знає владарка стеменне,

Які події далі відбулись.

91 Коли ж з душі знялось ярмо тяженне, —

Схилилась жінка, давній мій водій,

І мовила: «Тримайсь, тримайсь за мене».

94 Й занурила у річку, а тоді

Вмить потягла, заглибивши до рота,

Мов човника по лагідній воді.

97 Блаженства берег, де була чеснота

Й співали: «Окропи мя», – близько був,

Та це списать – не до снаги робота.

100 І мимоволі я нараз пірнув,

Бо жінка, склавши пальці, тім’я ними

Моє натисла, й я води ковтнув.

103 Між чотирма жінками чарівними

Поставила мене, й вони сами

Руками стали обіймать своїми.

106 «Ми – німфи тут, зірки ми – в прірвах тьми.

Ще Беатріче не було на світі,

Їй слугувати готувались ми.

109 Тебе на очі, для добра відкриті,

Зведем, хай тільки погляд погострять

Тобі ці троє, зором знамениті».

112 Співаючи, мені звеліли стать

Проти грудей грифона, і плечима

До нас була кохана благодать.

115 І ще сказали: «Тут слідкуй очима,

Бо ти стаєш перед смарагда грань,

Й до нього спрага в тебе невтолима».

118 І тисячі роз’ятрених жадань

З моїм скували зором зір невинний,

В грифона втуплюваний без вагань.

121 В її зіницях звір двополовинний,

Як в дзеркалі світило, відбивавсь,

Являвши вид то орлій, то левиний.

124 Зміркуй, читачу, як я здивувавсь,

Побачивши, що звір, без змін на очі,

На іншого в очах перекидавсь.

127 Я, дивлячись на чудо це пророче,

Тієї їжі споживав шматок,

Яку хто більше їсть, то більше хоче.

130 А троє гарних молодих жінок,

Наділених, мабуть, званням високим,

По-ангельськи співали під танок.

133 «Глянь, Беатріче, глянь пресвітлим оком, —

Я чув слова, – на вірного свого:

Прийшов до тебе шляхом він жорстоким.

136 Зласкавсь, будь ласка, над слізьми його,

Відкрий свої уста, хай він спізнає

Ще другу красоту єства твого».

139 Живого світла сяєво безкрає!

Чи на Парнасі є завзятий хтось,

Хто з джерела жагу задовольняє,

142 Хто б зважився і щоб йому вдалось

Тебе таким списать, яке розкрилось

І в тінь гармонії небес влилось,

145 Коли перед очима появилось?

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

1 В очах моїх міцна така напруга

Була з десятирічної жаги,

Що проти неї никла всяка друга.

4 Ховавсь уважний зір за мур благий —

Його в мережі так тримав пестливо

Божественний той усміх дорогий.

7 Та мусив погляд я звернути вліво,

Бо вигуки почув неголосні

Тих трьох богинь: «Занадто вже сміливо!»

10 Осліплення, яке дають вогні

Побаченого сонячного диску,

На хвилю одібрало зір мені.

13 Коли ж я звикнув до малого блиску

(Кажу «малого», бо не тим було

Те сяйво, що з чужого збувсь я тиску),

16 Помітив я, що вправо враз пішло

Славетне військо, і перед очима

У нього сонце й сім вогнів пливло.

19 Як полк заходить лівими плечима,

А потім всі під прапором стоять,

Щоб шикувалась лава незлічима,

22 Так ця небесної держави рать,

Це воїнство круг повоза зімкнулось,

Який не починав ще завертать.

25 Нарешті все жіноцтво озирнулось,

Грифон же зрушив, обернувши вид,

І ні пірце на нім не ворухнулось.

28 Прекрасна, що скеровувала хід

За колесом зі Стацієм і мною,

Крутішої дуги лишала слід.

31 Під спів з небес розмірною ходою

Ми рухалися лісом самітним,

Що Євиною позначивсь виною.

34 Як тричі луком стрельнути тугим, —

Ми стільки йшли до дерева сухого,

І Беатріче стала перед ним.

37 «Адам!» – з докором всі шептали строго,

Оточуючи яблуню сумну,

Що зовсім не росло на ній нічого.

40 Чим вище, більшало в широчину

Її гілля; схилявшись смаглим лобом,

Індійці б славили в ній вишину.

43 «Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом

Ти дерева, бо гарний має смак

Та браму різним відмика хворобам!»

46 Навколо товплячись, гукав усяк;

І мовив звір подвійної природи:

«Скрізь правди сім’я бережеться так!»

49 Він дишля за ріжок без перешкоди

Вузлом прип’яв до яблуні-вдови —

Й єдине ціле склали дві породи.

52 Як тужать в нас дерева без листви,

Коли ж велике світло йде в промінні,

Що ллє позад небесної плотви,

55 Брунькують враз та барви всі первинні

Собі вертають, поки сонцю віз

Готується не в іншому зорінні, —

58 Так раптом одягнувсь у розкіш риз,

Що тон троянд з фіалковим зливали,

Той стовбур, де гілля було як хмиз.

61 Ніколи я не чув, щоб так співали,

Бо на землі такий не лине спів,

І я знести не міг чуттів навали.

64 Коли б я мав снагу та відтворив,

Як повість про Сірінгу очі пильні

Склепила, й пильний зір за це сплатив, —

67 Мов той, хто дав з моделей безпомильні

Малюнки, свій би сон я описав:

Та краще зроблять це умілі й сильні!

70 Я ж перейду на мить, коли устав,

Бо в одіж