Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

52 – 72. І тут в труні… – інший епікуреєць, Кавальканте Кавальканті, зять Фарінати, гвельф, батько Гвідо Кавальканті (бл. 1259 – 1300), філософа і поета, найближчого друга Данте. Він здивований, не побачивши свого сина поряд з Данте, і той йому пояснює, що приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо «не міг заприязниться». Зрозумівши це слово так, що Гвідо вже нібито нема на світі (насправді Гвідо помер через кілька місяців), і по-своєму сприйнявши мовчання замисленого Данте, він у відчаї падає в свою розжарену могилу.

80. Прекрасна владарка держав нічних… – В античних віруваннях Прозерпіну, нарівні з Діаною, вважали богинею Місяця. Рядки 79 – 81 означають: «Не мине й п’ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш, чи легко вигнанцю повернутися на батьківщину». Справді, на цей час, тобто у червні 1304 p., Данте втратив надію на повернення і порвав із своїми товаришами по вигнанню.

92. Фйоренца – старовинна назва Флоренції.

93. Сам проти всіх був… – Після перемоги біля Монтаперті вожді тосканських гібелінів вимагали зруйнування Флоренції. Цього не допустив Фаріната, заявивши, що він, поки живий, один проти всіх з мечем у руці виступить на її захист.

97 – 99. Як я гадаю… – Слова Фарінати, як і пророкування Чвакала, переконали Данте, що грішники в Пеклі наділені даром передбачення, тим часом, судячи з запитання Кавальканте, вони не знають того, що відбувається на землі тепер.

108. Коли замкнеться хід в майбутній час… – тобто коли настане Страшний суд.

119. Федеріко Другий – Фрідріх II Гогенштауфен (1194 – 1250), імператор Священної Римської імперії, король Неаполя і обох Сицилій. Його непримиренна ворожість до папства, що тричі приводила його до відлучення від церкви, покровительство арабським і єврейським ученим і вільний спосіб життя створили йому серед сучасників славу небезпечного єретика-епікурейця.

120. Кардинал – Оттавіано дельї Убальдіні (пом. 1273), завзятий гібелін, такий впливовий, що коли говорили просто «кардинал», то мали на увазі саме його. Зберігся його афоризм: «Якщо є душа, то я загубив її заради гібелінів».

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

Коло шосте (закінчення). – Гробниця папи Анастасія. – Розміщення грішників у Пеклі

8 – 9. Це папи… – Папа Анастасій II (на папському престолі 496 – 498 pp.), який прагнув усунути розкол між західною і східною церквою і ласкаво прийняв константинопольського легата Фотіна. Римське духовенство оголосило його єретиком.

16 – 66. Віргілій пояснює своєму супутникові, що в безодні нижнього Пекла (П. VIII, 75), над якою вони стоять, трьома уступами, як сходини, лежать три менші кола – сьоме, восьме і дев’яте. В цих колах карається злоба, що орудує або насильством, або обманом.

Насильство менш мерзенне, ніж обман, і карається в ближчому колі, сьомому, поділеному на три концентричних пояси, що лежать на одному рівні.

В першому поясі (р. 34 – 39) карається насильство над ближнім (убивство, злісне поранення) і над його майном (грабіж, підпал, утиски).

В другому поясі (р. 40 – 45) – насильство над собою (самогубство) і над своїм майном (гра і розтринькування, тобто безглузде знищування свого майна, на відміну від марнотратства, тобто любові до безмірних витрат, що карається в четвертому колі).

У третьому поясі (р. 46 – 51) – насильство, спрямоване проти Божества (богохульство) і проти створеного ним порядку (проти природи – содомія, статеві збочення, і проти природи і мистецтва – хабарництво).

Омана, залежно від того, чи обманутий довірявся обманщикові, чи ні (р. 52 – 54), карається у восьмому або в дев’ятому колі.

У восьмому колі (р. 55 – 60), що складається з десяти Лихосховів, караються ті, хто обдурив людей, що не довірялися (І – звідники і спокусники; 2 – підлесники; 3 – святокупці; 4 – віщуни; 5 – хабарники; 6 – лицеміри; 7 – злодії; 8 – лукаві порадники; 9 – призвідники розбрату; 10 – фальшівники: металів, людей, грошей і слів).

У дев’ятому колі, на самому дні Пекла, утвореному крижаним озером Коцітом, караються ті, хто обдурив людей, що довірились, тобто зрадники. Тут – чотири пояси: Каїна (зрадники родичів), Антенора (зрадники однодумців), Толомея (зрадники друзів) і Джудекка (зрадники благодійників), а посередині, в центрі всесвіту, вмерзлий у крижину Діт (Люцифер) шматує в трьох своїх пащах зрадників величності земної і небесної.

50. Каорса – місто Кагор (франц. Cahorse) у Південній Франції, що славилося в середні віки своїми лихварями. В Італії слово «каорсець» означало «лихвар».

Содом – у біблійній легенді місто, спалене небесним вогнем за протиприродну розпусту його мешканців (содомітів).

67 – 90. Відповідаючи на запитання, чому гнівні, черевоугодники, любострасники, скнари і марнотратці караються не на споді ями, Віргілій пояснює, що вони менше винні, ніж насильники і обманщики, бо їх гріх полягає в нездержливості. При цьому він посилається на добре відому Данте класифікацію пороків, яку Арістотель дав у своїй «Етиці»: нездержливість, злостивість, тваринна хіть.

Нездержливість, тобто зловживання природними насолодами, тілесними і душевними, карається в колах другому – п’ятому.

Тваринна хіть, тобто задоволення низьких імпульсів, що призводить до різного роду насильства, карається в сьомому колі.

Злостивість, тобто душевна зіпсованість, що орудує обманом, карається у восьмому й дев’ятому колах.

Між верхнім і нижнім Пеклом, всередині стін міста Діте, над обривом, що веде в сьоме коло, терплять муку єретики (П. IX, 106 – 133; X;

XI, 1 – 9). Відступників від віри і тих, що заперечують Бога, виділено окремо з безлічі грішників, що заповнюють верхні й нижні кола.

97. У філософському… зводі… – у творах Арістотеля.

102. Фізика – тобто «Фізика» Арістотеля.

105. Воно є… Божим внуком. – За Данте, мистецтво – дочка природи, а оскільки природа є дочкою Бога, то мистецтво є внуком Божим.

113. Пливуть до обрію небесні Риби. – Сузір’я Риб.

114. Наблизився до Кавру сяйний Віз – сузір’я Великої Ведмедиці. Кавр – назва північно-західного вітру. Отже, до сходу сонця залишилось дві години.

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

Коло сьоме. – Мінотавр. – Перший пояс. – Флегетон. – Центаври. – Насильники над ближніми і над їх майном

4 – 6. На Тренто схожі… – Данте порівнює спуск у сьоме коло з одним із обвалів на річці Адіче (Адідже) між містами Тренто (Трієнт) і Вероною.

14. Ненатлий звір… – Мінотавр (грецька міфологія), потвора, яку народила дружина крітського царя Міноса Пасіфая від бика. Античне мистецтво зображувало Мінотавра людиною з головою бика. У Данте – це бик з головою людини. В Дантовому Пеклі він вартує сьоме коло, де карають насильників.

18 – 21. Вождь їх… – Афінський царевич Тезей, який забив Мінотавра. Сестра Мінотавра – Аріадна, дочка Пасіфаї і Міноса,