Божественна комедія - Аліг'єрі Данте
50. Венедіко Каччанеміко – глава болонських гвельфів (пом. 1302). Данте, очевидно, вважав, що в 1300 році його вже не було серед живих.
55 – 56. Я той, хто раду дав… – Венедіко Каччанеміко продав свою сестру Гізолабеллу маркізові Феррарському Обіццо II чи Адзо VIII.
59 – 61. Тут стільки наших… – В Пеклі скупчилось більше звідниківболонців, ніж лишилось живих болонців на землі. Болонья, з її своєрідним діалектом, розташована між ріками Савеною і Рено.
83 – 96. Іде великий приклад страстотерпцям… – Ясон, проводир аргонавтів, по дорозі в Колхіду по золоте руно приплив на острів Лемнос, де незадовго до того жінки, розгнівані холодністю своїх чоловіків, повбивали їх. Тут він спокусив молоду царицю Ізіфілу, яка при винищенні мужчин обманула подруг, врятувавши свого батька, царя Фоанта, і допомогла йому покинути острів. Ясон залишив Ізіфілу вагітною, зрадивши її заради колхідської царівни Медеї, до якої потім теж охолов, покохавши Креусу.
122. Алесьйо Інтермінеллі із знатного луккського роду, помер незадовго до 1300 p.
133. Таїс – славетна афінська гетера. Данте ототожнює її з героїнею п’єси «Євнух» римського комедіографа І ст. н. е. Теренція.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
Коло восьме. – Третій схов. – Святокупці
1. Волхв Сімон. – Про нього легенда розповідала, що він хотів підкупити апостолів, щоб вони навчили його «зводити Святого Духа» на людей. За його іменем усіх, хто продає або купує церковні посади, стали називати симоністами.
17. Сан-Джованні – флорентійський баптистерій, церква Іоанна Хрестителя.
19 – 20. При рятуванні втопаючого… – Якось в один з таких отворів чи купелів забрався, розпустувавшись, хлопчик і застряв там. Данте, що був поблизу, взяв сокиру і, розбивши мармур, звільнив його. За цей вчинок його обвинувачували в блюзнірстві.
31. Хто це?.. – Страждаючий грішник – папа Миколай III (1227 – 1280), у світі Джованні Гаєтано дельї Орсіні. Це перший папа, який розпочав застосовувати симонію і цим збагачувати себе і своїх родичів.
49. Схиливсь я, мов чернець, що сповідає… – В середні віки в Італії убивць закопували в землю вниз головою. Данте схилився над папою Миколаєм III, як сповідач над таким страчуваним, якщо той, вже опущений головою в яму, ще раз підкличе його, щоб цим хоч трохи відкласти смерть.
53. Боніфацій – Миколаю III Данте здався Боніфацієм VIII, який вступив на папський престол у 1294 р. і мав з’явитися йому на зміну в 1303 p., відтиснувши його в глибину щілини. Він здивований, що той з’явився на три роки раніше.
Данте був непримиренним ворогом Боніфація VIII. В цьому недостойному папі він бачив ненависника вільної Флоренції і головного винуватця свого вигнання. Він ганить його устами Чвакала, Миколая III, Гвідо да Монтефельтро, Бонавентури, Каччагвіди, апостола Петра і Беатріче.
54. Список – перелік майбутніх пап-симоністів відомий Миколаю III, бо грішники в Пеклі наділені даром передбачення.
57. Красуня – церква. Папу називали «мужем церкви».
70 – 72. Що ведмедиха – мати є мені… – Миколай III був із роду Орсіні (італ. Orsinat – ведмедиця). Ведмежатка – його родичі.
79 – 84. Та довше я стою сторч головою… – Миколай III стоїть сторч головою вже двадцять років (з 1280 по 1300 p.), а Боніфацію VIII призначено коротший строк: він з’явиться йому на зміну в 1303 p., а в 1314 p. його змінить пастир весь в гидкім гріху, Климент V, який прийде від заходу, тобто з Франції.
Климент V, родом гасконець, Бертран де Гот, архієпископ бордоський, обраний на папський престол у 1305 р. за допомогою французького короля Філіппа IV, якому він за це зобов’язався поступитись на п’ять років церковними прибутками в межах Франції і обіцяв повну покірність. Климент V коронувався в Ліоні і лишився у Франції. У 1309 р. він переніс папську резиденцію в Авіньйон, цим поклавши початок «авіньйонському полону папства», що тривав до 1377 p., призвівши до повного падіння його самостійності і престижу. При Клименті V особливо широко процвітала симонія. У «Божественній комедії» цього папу викривають Каччагвіда, апостол Петро і Беатріче.
85 – 87. Іасон – іудейський первосвященик, що купив цей сан у сирійського царя Антіоха Єпіфана (II ст. до н. е.) і ввів у Єрусалимі язичеські звичаї.
99. Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно. – Карл І Анжуйський відмовився поріднитися з Миколаєм III, і той став його ворогом.
106 – 110. Вас, пастирі, вже знав євангеліст… – Іоанн, автор «Апокаліпсиса», змалював язичеський Рим, як «велику блудницю», що сидить на семиголовому і десятирогому звірі. Данте, зливаючи воєдино образи блудниці і звіра, перетворює їх на символ папського Рима.
111. Аж поки шлюбного любила мужа. – Тобто доки Римський Папа, муж церкви, не спонукав церкву до розпусти.
115 – 117. О Константине… – В кінці VIII ст. з’явився виготовлений папською канцелярією знаменитий фальшивий акт, так званий «дар Константина», яким імператор Константан (з 306 по 337), переносячи свою столицю в Візантію, буцімто передавав папі Сільвестру І і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності «дару Константина», фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
Коло восьме. – Четвертий схов. – Віщуни
3. Канцона перша – тобто перша з трьох частин, або кантик «Божественної комедії». Про втоплих в пітьмі – тобто про засуджених грішників.
8. Ходили, сльози мовчазні ллючи… – Віщуни, вражені німотою.
34 – 39. Амфіарай – у грецьких міфах – цар і віщун, один із семи аргівських вождів, які облягали Фіви, щоб відвоювати їх для Полініка у його брата Етеокла. Під час бою земля під ним розсілась, і він на своїй бойовій колісниці звалився в Пекло, де судить Мінос.
40 – 45. Тіресій – у грецьких міфах – фіванський віщун, батько Манто. Ударивши палицею двох змій, що сплелися одна з одною, він перетворився на жінку і тільки через сім років, вдаривши палицею таких же змій, знову став чоловіком.
Чоловіче пір’я – борода.
46 – 51. Арунт – етруський ворожбит, якого, за оповіданням Лукана, римляни покликали, щоб дізнатись від нього про кінець громадянської війни.
55. Манто – дочка Тіресія, віщунка, яка після смерті батька, щоб уникнути тиранії нового владаря Фів Креонта, кинула рідне місто. Після довгих мандрів спинилася там, де пізніше було засноване місто Мантуя.
56. Моя сторона – край, де народився Віргілій
