Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

31 – 36. Як Александр, уздрівши… – Данте подає одну з версій легенди про Александра Македонського.

46. Це хто лежить, великий, громіздкий… – це непримиренний богохульник, «який мов нехтує вогненні язики», – Капаней, один із семи царів, що облягали Фіви, про загибель якого Стацій розповідає в «Фіваїді» (X, 827 – XI, 20). Зійшовши на ворожий мур, він кинув зухвалий виклик богам, охоронцям Фів, і самому Юпітеру. Громовержець ударив його блискавкою.

52. І хай Юпітер… – Син Юпітера, Вулкан, бог-коваль з допомогою циклопів кував йому стріли в надрах Етни.

58. Флегра – долина в Фессалії, де гіганти, за грецьким міфом, навалюючи гору на гору, намагались приступом взяти небо, але були побиті блискавками Юпітера.

79 – 81. Булікаме – озеро гарячої мінеральної води біля Вітербо, ще в римські часи славилося своїми цілющими властивостями. З нього витікав струмок, воду якого відводили в свої житла грішниці, що жили недалеко.

96. Коли ще світ наш був як немовля. – Коли на Криті, говорить міф, панував Сатурн, син Урана і Геї, на землі був золотий вік.

100 – 102. Там Реї син у схованці своїй… – Гея провіщала Сатурнові, що він буде скинутий одним із своїх дітей. Тому він їх пожирав, як тільки вони народжувались. Але останню дитину, Юпітера, врятувала його мати Рея, дружина і сестра Сатурна. Вона приховала немовля на критській горі Іді; а, щоб батько не чув його крику, її слуги, курети, ударяли списами об щити.

103 – 111. У тій горі стоїть старик великий… – Образ, запозичений з біблійної легенди: вавилонському цареві Навуходоносору приснився такий самий істукан, і пророк Даниїл розтлумачив це видіння як символ теперішнього і майбутніх царств. У Данте Критський Старик – символ людства, яке в своїй історії пройшло золотий, срібний, бронзовий і залізний віки. Тепер воно спирається на крихку глиняну ступню, і незабаром настане його кінець. Старик обернений спиною до Даміати (місто в Нільській дельті), тобто на схід, до стародавніх царств, що віджили свій вік, а обличчям – до Рима, де, як у дзеркалі, відбита колишня слава всесвітньої монархії і звідки, на думку Данте, ще може засяяти спасіння світу.

112 – 120. Крім золота… – Вся статуя, крім золотої голови, розколота (пороки, що вкривають виразками людство), і сльози, що течуть крізь щілини (світове зло), просякаючи в Пекло, утворюють пекельні ріки.

136. Лета – у грецькій міфології підземна річка забуття. Душі померлих, напившись із Лети води, забували все своє минуле. Ця ж річка тече і через Чистилище.

ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА

Коло сьоме. – Третій пояс (продовження). – Насильники над природою (содоміти)

4 – 9. Як межи Бруджею й Гвідзантом… – Данте порівнює закам’янілі набережні Флегетону з греблею, побудованою фламандцями вздовж моря між містом Бруджею (Брюгге) і містечком Гвідзантом (Віссант), а також з греблями вздовж ріки Бренти поблизу Падуї.

9. Як в К’ярентані стане жар чималим… – тобто як стане тепло в Каринтійських Альпах (К’ярентана – давня назва Каринтії) і почнеться весняна повідь.

30. Брунетто – Брунетто Латіні, або Латіно (нар. бл. 1220 – пом. 1294), учений, поет і державний діяч Флорентійської комуни, прибічник гвельфської партії. Йому належать: «Li Livres dou Tresor» («Книга про скарб»), велика енциклопедія в прозі, провансальською мовою, і «Li Treesoretto» («Малий скарб»), дидактична поема по-італійськи. До молодого Данте Брунетто Латіні ставився по-дружньому. Данте його дуже шанував і вважав його своїм учителем.

55. «За провідною йди зорею…» – Брунетто Латіні і Данте вірили, як і всі в середньовіччі, що небесні світила і їх розміщення впливають на долю і характер людини. По зорях Брунетто провіщав Данте блискуче майбутнє на книжному терені.

61 – 63. Але народ відомий з хизування… – Згідно з місцевою легендою, римляни, зруйнувавши за часів Цезаря місто Ф’єзоле, заснували на березі Арно, біля підніжжя Ф’єзольських висот, Флоренцію, і багато хто з ф’єзольців туди переселився. Пізніше Ф’єзоле було відбудоване, але приплив жителів звідти тривав. Данте був переконаний, що це змішування населення привело до послаблення і занепаду Флоренції. Себе він вважав одним із небагатьох нащадків тих римлян, які колись її заснували.

67. Сліпим у світі дражнять ще донині… – Різно пояснюють це прізвисько. Дж. Віллані – в «Хроніці» говорить: повіривши обіцянкам остготського короля Тотіли, флорентійці впустили його в своє місто, а він винищив жителів і зруйнував місто. Інші говорять, що флорентійці часто терпіли від очних хвороб. Треті коментатори тієї думки, що флорентійці були сліпі у виборі подарунка від пізанців, які за те, що флорентійці охороняли Пізу, поки її воїни повернуть з походу, запропонували їм на вибір два подарунки – або двоє бронзових вхідних дверей для кафедрального собору, або дві корони. Флорентійці обрали останній подарунок, який був пошкоджений вогнем.

71. Кожна з партій… – «білі» і «чорні».

74. На їх гною… – у Флоренції.

90. У Знаючої з уст… – з уст Беатріче.

97. Вчитель – Віргілій.

109. Прісціан – славетний латинський граматик VI ст. н. е.

110. Франческо – (1225 – 1293), син знаменитого юриста Аккорсо і теж визначний юрист.

112 – 114. Отій, яку смиренний раб рабів… – Мова йде про Андреа деї Модзі, єпископа флорентійського, якого за скандальну поведінку Боніфацій VIII (титул «раб рабів Божих» – Servus Servorum Dei – застосований до цього властолюбного папи іронічно) у 1295 р. перевів з Флоренції (з-над Арно) у Віченцу (на ріці Баккільйоне), де той через рік і помер.

119. «Скарб» – «Книга про скарб» (див. прим. 30).

122 – 124. Як той в Вероні… – Біля Верони раз на рік (у перший тиждень посту) влаштовувались змагання з бігу, причому учасники їх були голі. Переможець одержував шмат зеленого сукна, а той, хто добігав останнім, – півня, якого мав нести до міста. Порівняння, що тут наводиться, виправдано тим, що Брунетто Латіні, як грішники майже всіх кіл Пекла, голий і, крім того, змушений швидко бігти, щоб наздогнати передніх.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

Коло сьоме. – Третій пояс (продовження)

4 – 6. Коли три тіні… – Ці тіні відділилися від натовпу, що складався з людей військових.

8. Твій одяг видає… – 3 того, що грішники-флорентійці з одягу пізнають у Данте свого земляка, випливає, що поет був у якомусь місцевому вбранні, а не в універсальній чернечій рясі, яку ми звичайно бачимо на ілюстраціях до твору. Помилка ілюстраторів походить, мабуть, від того, що вони ідуть у зображенні автора «Комедії» від ідеалізованого портрета, який дав Рафаель, пишучи цей портрет через двісті років після смерті великого флорентійця, ідеалізував його, виходячи з уявлення про нього лише