Поезії - Олександр Павлович Бердник

Ти не плач сиротою і серце не край, Те, що статися має — те станеться… Птахи рідні зберуться у Зоряний Край, А примарне — в безодні зостанеться… Не ридай, коли Птах відлітає удаль. Те, що з Єдності вийшло — з’єднається. Неминучої радості знак — та печаль, Що у серці твоїм одмічається… Пам’ятай, що розлуки існують на те, Щоб освячувать зустрічі бажані, Лише те існування у Вічність зросте. Що тяжкою скорботою вражене… ВІДЛІТАЮТЬ В ИРІЙ ЖУРАВЛІ
Відлітають в ирій журавлі, Жовте листя облітає з віт, Будуть нові весни на Землі, Запалає в лузі новий цвіт… Лиш на віки щезли у імлі Давні мрії тих, дитячих літ… Не журися, друже, уночі, Вийди, глянь на зоряну ріку, І розтануть в серці ті плачі, Ніби знак сльозини на піску, І в гаю прадавньому сичі Проспівають доленьку дзвінку. У безжурнім радіснім сміху Чарівну стежину віднайди, Протопчи в Чумацькому Шляху Небувалі вогняні сліди, Хай вони приреченість лиху Спопелять навіки, назавжди!.. ПОЛІТ БЕЗ ПОВЕРНЕННЯ
Давня казка говорить, що в небі живуть Легендарні крилаті створіння. Старші птахи дітей споряджають у путь І дарують летюче уміння. Не сідають на землю казкові птахи, Бо життя їх у вічнім польоті, І ночами і днями долають шляхи Понад грози, і бурі, і сльоти. Гей, далекий політ Понад війни, і горе, і терни! Новий світ, дивний світ Просить в ниву посіяти зерна! Вічносутнє крило Хай не втомиться понад віками, Путь назад замело Ураганами літ і зірками… Найбуйнішому саду є свій листопад, Є пора зневажать і любити. І найкращий пілот повертає назад, Щоб ізнов у затишку спочити. А тому, хто вирощує крила, нема Із польоту назад повороту, Його кличе удаль Таємниця сама, Яку треба одвічно бороти! ЗАКОН ВОГНЮ
Закон вогню, закон кохання, Пали мене, карай мене! Веди крізь громи і повстання У Преображення ясне. Не дай в ілюзії заснути, Не дай мокріти у багні, Щоб думка грізна і розкута Палахкотіла у мені. Щоб крила сильні і вогнисті Прорвали тіла мур тугий, Щоб зорі праведні, пречисті Мене взяли у світ новий! Іще востаннє я заплачу, Пройду незримо по землі, І всі падіння та невдачі Лишу покореній золі. І блискавицею — привітом Сяйну у грізній синяві. Закон Вогню гримить над світом: Умріть, мерці! Живіть, живі! ОЙ ХОДИВ Я В ПОЛІ
Ой ходив я в полі, ой ходив я степом, Гей, ходив я в полі при дорозі… Ой шукав я долю, гей шукав я волю, Гей, шукав я долю на морозі… А дорога в’ється, а мороз сміється, А моєї долі все немає… Чи вона у лоні, чи в тяжкім полоні, Чи вона між зорями блукає?.. Ой ходив я світом, і весною, й літом,