Тіні минулого - Дроянда

За дверима не було темряви. Не було і світла.

Лише простір, який пульсував у ритмі їхніх сердець.

— Що це означає? — запитала Ліза, вдивляючись у простір, що нагадував нескінченне віддзеркалення їх самих.

Орест мовчав, але його рука несвідомо стиснулася в кулак.

— Це наше останнє випробування, — прошепотіла Вікторія.

Коли вони ступили вперед, кімната ожила.

Перед Анною знову з’явилися її страхи: моменти, коли вона почувалася недостатньо сильною. Вона бачила себе в минулому — як намагалася захистити тих, кого любила, і як зазнала поразки.

— Невже ти думаєш, що змінилася? —заговорила її власна тінь, копія її самої, але з холодними, порожніми очима.

Анна стиснула губи.

— Так, думаю.

Тінь нахилила голову:

— Тоді доведи.

І простір вибухнув.

Анна відчула, як її поглинає магія, як усе навколо змінюється, перетворюючи її страхи на реальність.

Вона впала на коліна, коли перед нею з’явилася картина, що мучила її довгі роки.

Бій, у якому вона втратила когось важливого.

І тут, поруч, був Дмитро.

Він дивився на неї, а його очі відображали щось більше, ніж просто страх.

— Це не твоя провина, Анно, — його голос був рівний, хоч і сповнений емоцій. — Я знаю, що ти думаєш, але не дозволяй минулому визначати тебе.

Анна підняла голову.

— Тоді допоможи мені змінити це.

І він подав їй руку.

Вона взяла її.

Ліза та Орест опинилися в іншому куточку простору, де все здавалося заплутаним.

— Це знову твоє минуле, — Орест глянув на неї.

Ліза тремтіла, бачачи перед собою образ своєї матері.

— Чому це повертається знову?

— Бо ти ще не відпустила, — тихо сказав він.

Ліза закрила очі.

— Я не знаю, як.

— Тоді дозволь мені навчити тебе.

Він узяв її руку і накрив своєю долонею.

— Просто зроби вибір.

Потім відкрила очі і промовила:

— Ти більше не керуєш мною.

І тінь матері розчинилася у світлі.

Богдан і Вікторія стояли серед шторму, що розривав простір.

— Це схоже на нас, — сказав він з усмішкою.

Вікторія хмикнула.

— Ти хочеш сказати, що ми теж як буря?

— Ні, — він нахилився ближче. — Я хочу сказати, що навіть у бурі можна знайти спокій.

Вона подивилася йому в очі.

— І ти думаєш, що цей спокій — ти?

Він усміхнувся.

— А ти ще сумніваєшся?

Її губи розтягнулися в легкій усмішці, і в цю мить буря почала вщухати.

Коли всі випробування були пройдені, простір почав змінюватися.

Він більше не був лабіринтом страхів.

Тепер це був вихід.

— Ми зробили це, — прошепотіла Анна.

Дмитро обережно обійняв її за плечі.

— Так. І тепер ми знаємо, хто ми є.

Ліза зустріла погляд Ореста і стиснула його руку.

Вікторія та Богдан стояли поруч, відчуваючи, як щось між ними змінилося.

І коли вони зробили останній крок, двері перед ними відкрилися.

Назустріч новому світу.