Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

42 Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

43 Пор., наприклад, 372-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має назву «Голуб, летящій с масличною вѣтвою в ковчег Ноев» і такий підпис: "Добрая надежда. Послѣ дожда бьіваєт хорошая погода. Bona spes" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 94-95].

44 Про братів-близнят, синів Ісаака й Ревеки, Ісава та Якова (званого також Ізраїлем) ідеться в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 25: 27-50; Саул - перший цар Ізраїля (див.: Перша книга царств 9-31); Давид - цар Ізраїля після Саула, котрий правив понад 40 років (див.: Друга книга царств 5, наст.).

45 Сковорода ототожнює Премудрість із Христом, можливо, розглядаючи Христове тіло, услід за «Строматами» Климента Олександрійського, як вбрання Логоса. Так чи ні, філософія Сковороди - логосична за власним єством. Це питання вперше докладно розглянув Володимир Ерн у книзі «Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение» (Москва, 1912), протиставляючи сковородинський Логос, як річ питомо метафізичну й божественну, прикметному для новочасної західної філософії раціо, як прояву суто людського.

46 Парафраза молитви: "Славим тя, без отца из матере и без матере из отца сущаго" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43 (друга пагін.)].

47 Сковорода проводить тут межу між вірою та розумом приблизно так само, як це робили й інші старі українські письменники та богослови, наприклад, Симеон Полоцький, котрий писав: "...Величайшеє єсть заблужденія начало, єже хотѣти божественная и весма ум человѣческій превосходящая мѣрою человѣческаго разума мѣрити" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 225-225 (зв.); пор.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 28-29 (друга пагін.); Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 2 (зв.)]. Зрештою, це дуже стара ідея. Наприклад, Плутарх у трактаті «Про цікавість», який Сковорода, найімовірніше, знав, писав таке: "...Цікавість - це пристрасть до пізнання прикритого й таємного... Адже й Едіпа цікавість кинула в щонайбільше нещастя" [Плутарх. Сочинения. -Москва, 1983. - С. 484,490].

48 Сковорода називає споглядальну віру "неістинною" з огляду на те, що, як учили вслід за Арістотелем схоласти, "спекулятивне пізнання... не є рушієм волі..." [КалиновскийС. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика// Памятники этической мьгсли на Украине XVII - первой половиньг XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 132].

49 "Театр" належав до кола найпопулярніших барокових образів. Наприклад, у «Передвіснику всезагальної мудрості» Яна Амоса Коменського сказано: "Усі ми, послані у світ, посідаємо місце в загальному театрі Божої мудрості; нам же, християнам, окрім цього, по праву світить ще й світло божественного одкровення" [Коменский Я. А. Сочинения. - Москва, 1997. - С. 153]. Українські письменники ХѴІІ-ХѴІІІ ст. могли говорити про трагедіальну сцену Христових страстей, про всесвітнє "позорище" Страшного Суду, про Діву Марію як про незрівнянну "Акторку" тощо. Однак найчастіше "театральна" метафора окреслювала тут марність та ілюзорність земного життя людини. Тим часом Сковорода вдавався до метафори theatrum mundi найперше тоді, коли йшлося про Божий промисел. Як свідчив Михайло Ковалинський, одного разу філософ казав таке: "Свѣт подобен театру: чтоб представить на театрѣ игру с успѣхом и похвалою, то берут роли по способностям. Дѣйствующее лице на театрѣ не по знатности роли, но за удачность игрьг вообще похваляется. Я долго разсуждал о сем и по многом испьгтаніи себя увидѣл, что не могу представить на театрѣ свѣта никакого лица удачно, кромѣ самаго низкаго, простато, безпечнаго, уединеннаго: я сію ролю вьгбрал, взял и доволен". Сковородинський заклик "не зазирати за хребет театру" є спробою звільнити місце для віри, коли справа торкається речей, які не перебувають у компетенції людського розуму. Досить порівняти цю думку Сковороди, приміром, з такими розважаннями: Східна Церква "в таємницах, вьгмовє и розумови людскому не подлегльгх, вьгдворньгми дискурсами се не бадаєт. Вѣрит, а не испьгтуєт непостижимого; вѣрит, а не измѣраст неизмѣреного. Вѣрит, иж превѣчный Сын и превѣчный Дух оба сут превѣчнаго и єдиносущного Отца: Сын превѣчным рожденієм, а Дух превѣчным исхожденієм, а яким способом, довѣдоватися и шперати в том не кажет. Вѣрит, иж тот же єдинородньгй Сьгн, от превѣчнаго Отца предвѣки рожденньгй без матери, напослѣдок родился под лѣты от святоє Богородицьг и ПриснодВвицьг Марій, а яким способом, не испьгтуєт. Вѣдаст, иж в особѣ хлѣба правдивоє Єго Твло, а в особв вина правдивая Єго Кровь вѣрным даєтся, а яким способом, не бадаєтся" [КарповичЛ. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа ЦЛевшунЛ. В. Леонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. - С. 170 (додатки)]; або: "Вѣтія многовѣщанныя, яко рибьг безгласньгя, аще и много глаголют о тебѣ, Пресвятая Троице, но не могут разумѣти, како єстеством єдин сьгй Бог в трієх же лицех, вѣрусм точію и исповѣдусм. Какоже? Не испьгтуєм" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Богу в Троици славимому. - Чернігів, 1712. - Арк. 23 (зв.)].

50 Про внутрішнє слово Божої Премудрості див. славетну розмову Августина зі своєю матір'ю Монікою в Остії (Сповідь, 9. X. 25).

51 У списку явно помилково: основывав.

52 Тут Мойсей постає передовсім як законодавець на взір Лікурга, Солона чи Нуми Помпілія. Таким його зображував, скажімо, Йосиф Флавій [див.: Аверинцев С. Мойсей // АверинцевС. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов;

науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 160]. Зрештою, і в церковній традиції одним із Мойсеєвих окреслень є "законоположник" [див., наприклад: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 259 (друга пагін.)].

53 Ідеться про скрижалі, на яких Мойсей записав десять Божих заповідей (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 1-17).

54 У групуванні тез декалоіу Сковорода йде за традицією, яка бере свій початок від Філона Олександрійського та більшості східних отців. Ця традиція була закріплена в православній Церкві, а в XVI ст. сприйнята реформатськими теологами (на противагу традиції, що бере початок від Орігена та Авіустина й закріплена католицькою та євангелічно-авгсбурзькою Церквами) [див.: КорзоМ.А. Украинская и белорусская катехитическая традиция конца XVI-XVIII вв.: становление, эволюция и