Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Наука, Освіта » Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Читаємо онлайн Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
и философия в России. - Санкт-Петербург, 2001. - С. 281-282].

31 Див. прим. 158 до циклу «Сад божественньгх пѣсней» та прим. 40 до діалогу «Потоп зміин».

32 Лат. proportio ('співвідносність, сумірність') - слово, яке в кириличній транслітерації досить часто використовували старі українські письменники. Наприклад, Софроній Почаський писав: "Пропорцій досвѣдчиш межи поровнанєм / Дня з ночю, а правдивьгм свят отправованєм" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнВйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 296]. У власне богословських роздумах це слово набувало й трохи інакшого смислового відтінку. Скажімо, Іоаникій Галятовський писав: "...межи натурами, которьгй з собою ся зедночают, маєт бьгти пропорцій, подобенство". Так, пропорція (подобенство) між Богом та людиною - це не що інше, як розум і воля [Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 100-100 (зв.)].

33 Пор., наприклад, «Застільні бесіди» Плутарха, де в кн. 8 (II, 718в-720с) докладно розглянуто питання про те, "що саме має на думці Платон, стверджуючи, що Бог завжди залишається геометром" [Плутарх. Застольные беседы. - Ленинград, 1990. - С. 138].

34 У Біблії - скХдмьникъ (пор.: Книга пророка Ісаї 45: 9; Книга пророка Єремії 18: 5). Образ Бога-"гончаря" характерний для християнської традиції, починаючи з найдавніших часів. Досить пригадати хоч би Друге послання до коринтян св. Климента Римського (розд. VIII) [див.: Святого Климента єпископа римского к коринфянам послание II // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 89; про це: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 620-622]. У старій українській традиції також було заведено називати Бога-Творця "гончарем", як-от у Климентія Зиновїїва: "Первый на свѣтѣ гончар, ремесник, труждател: / сам Господь Бог, Адама и Еввы создател" [Клііментій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 131].

35 Модель (від лат. modulus) - 'міра, такт, ритм, лад, масштаб сумірності'.

36 Сковородинські уявлення про досконалий суспільний лад можна трактувати як поєднання Платонової моделі ідеальної республіки з наукою про Церкву як містичне Христове тіло. Вони істотно відрізняються від багатьох аналогічних побудов, скажімо, від схеми соціуму Еразма Роттердамського. По-перше, правлячи, так само, як і Еразм, про три головні види "сродності" (хліборобську, вояцьку та філософську), Сковорода наполегливо підкреслює думку про існування "сродності" для кожної окремої людини. По-друге, характерні для Еразмової моделі принципи ієрархічності та соціальної динаміки в Сковороди софійно знівельовані, оскільки реальна соціальна стратифікація поступається тут місцем стратифікації "внутрішній": кожна людина, яка віднайшла свою "сродність", без жодних опосередкувань ієрархічно владнаними суспільними стратами прилучається до Софії, тобто до Невидимої Церкви.

37 На думку старих українських богословів, "душа человѣча словесная єст дух безсмертний от Бога созданный и в тѣло человѣчес посьілаємьій бьіваєт, и како не от сѣмени чловѣческаго родится, ниже от четьірєх стіхій составляєтся, и изшедши от тѣла не умираєт" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 135-136]. При тому, даруючи людині душу, Господь одразу ж наділяє її певним характером, що є "вещь невидимая, влѣянная в душу от Бога и из нея на вѣки не змазанная" [Поученіє о святых тайнах. - Унів, 1745. - Арк. 2 (зв.)].

38 Говорячи про людину як про "звѣрка", годного жити спільно з іншими людьми, Сковорода, очевидно, має на думці тезу "батька" політичної науки Арістотеля, згідно з якою "людина є від природи [істотою] політичною" (Нікомахова етика 11097Ы1) [Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. - Т. 4. - С. 63]. Ця теза була добре відома філософам старої України: досить пригадати хоч би трактат Стефана Калиновського «Десять книг Арістотеля до Нікомаха, тобто Етика» [див.: Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII -первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987.-С. 59].

39 Про це Сковорода докладніше говорив у своїй 22-ій байці «Навоз и Алмаз». А саме слово темпо є транслітерацією італ. tempo або нім. das Tempo. На Галичині воно вживалося ще й донедавна [див.: ОгіенкоІ. Український стилістичний словник. - Львів, 1924. - С. 401].

40 Сковорода говорить тут про Церкву як містичне Христове тіло. Загалом беручи, старе українське богослів'я виходило з того, що Церква - це спільнота тих, хто а) визнає Христову віру; б) бере участь у сакраментах та в) підлягає оруді належних старших [див.: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 8]. У межах цієї спільноти кожна людина виконує роль, покладену на неї Богом. Як писав, наприклад, Клирик Острозький: "Маєт Церков Божая пастыров, маєт ловцов, маєт переґринов, маєт первохудожников, маєт будовничих, маєт земледѣлцов, маєт страдалцов, маєт рыцеров. Тьіє всѣ єдньїм духом и в єдно тѣло покрещены, и не может око руцѣ мовити, не потребна ты, анѣ голова нозѣ мовити, ничого по тобѣ..." [Незвісний твір Клирика Острозького // Памятки українсько-руської мови та літератури. Памятки полемічного письменства кінця XVI і поч. XVII в. / Вид. К. Студинський. -Львів, 1906. - С. 201-202].

41 Пор.: "З маленької іскри великий вогонь буває" [Номис, № 3844]; "З малої іскри великий огонь" [Франко, № 14051]. Це - один із прикладів, за допомогою яких старі філософи розглядали питання про природу субстанційних форм та спосіб їхнього поєднання з матерією: "...Яким чином досі ховалася в єдиній іскрі та велетенська пожежа, що знищує велике місто? Ти скажеш, що [перша] іскра вивела з себе іншу іскру, а та [знову] іншу, а та - ще іншу й так до нескінченності. Отже, всі вони були [сховані] в першій. Бо коли, наприклад, третя [іскра] була в другій, а друга - в першій, то й третя, і друга були в першій. Проте хто, коли він не божевільний, скаже, що пожежа [цілого міста] була раніше в одній маленькій іскорці?" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т.

Відгуки про книгу Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: