ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Щоб обмежити поширення зла в католицьких країнах, було прийнято рішення: всіх відьом необхідно знайти та знищити. Для цього належало виявити відьом, змусити їх зізнатися в єресі, а потім знешкодити. Цей механізм (який у наш час могли б назвати «програмою утилізації») був простим і безпосереднім: шляхом доносів знайти відьом серед населення; з використанням допитів і різноманітних тортур випробувати їхню відьомську природу; вбити тих, хто не пройшов випробування. Я не пролив тут світло на все, що становило цю ретельно продуману систему масового терору, катувань і винищення тисяч і тисяч людей; однак саме це спрощене бачення складних праць на тему зла розпалило вогнища інквізиції. Створення з відьом упослідженої диспозиційної категорії забезпечувало готове вирішення соціальних проблем шляхом простого знешкодження стількох агентів Злого, скількох вдасться ідентифікувати, піддати тортурам, а потім зварити в олії чи спалити.
Зважаючи на те, що церквою та її світськими союзниками керували чоловіки, не дивно, що відьмами частіше оголошували жінок. Підозрювані зазвичай були маргіналами або чомусь вважалися загрозливими: вдови, бідні, потворні, каліки, а в деяких випадках їх мали за надто гордих і владних. Жахливий парадокс інквізиції полягає в тому, що гаряче і здебільшого щире бажання побороти зло призвело до небачених досі масштабів злодіянь. Церква і держава використовували знаряддя смерті й метод тортур, які стали кричущими спотвореннями всякого ідеалу людського вдосконалення. Витончену природу людського розуму, здатного створити величні пам’ятки мистецтва, науки чи філософії, було викривлено, щоб залучити її до актів «творчої жорстокості», які мали на меті зламати волю людини. Знаряддя інквізиції досі в арсеналі в’язниць усього світу, військових і цивільних виправних закладів, де тортури — звичне діло (що ми й побачимо пізніше, коли говоритимемо про в’язницю Абу-Ґрейб)[15].
СИСТЕМИ ЧИНЯТЬ ТИСК ЧЕРЕЗ ПОВСЮДНЕ ПАНУВАННЯ - ЗГОРИ ВНИЗ
Я зацікавився владою, притаманною системам, відколи усвідомив механізми, через які інститути втілюють свою ідеологію (скажімо, теорію про витоки зла) у реальні процеси й методи, як-от полювання на відьом. Іншими словами, мої уявлення про людську поведінку значно розширились, коли я глибше розібрався, як ситуативні умови створюються і формуються чинники вищого порядку — системами влади. Щоб зрозуміти складні моделі поведінки, необхідно врахувати впливи системи, а не лишень схильностей і ситуації.
Жорстоку, незаконну чи аморальну поведінку представників службових професій, як-от поліцейські, пенітенціарні працівники або військові, прийнято вважати чимось на кшталт «ложки дьогтю в діжці меду». Вважається, що такі промахи — рідкісні винятки з правил. Ті, хто їх вчинив, перебувають по один бік непроникного кордону добра і зла, а всі інші («добрі» працівники) — по інший. Але хто це визначає? Зазвичай захисники Системи, які хочуть ізолювати проблему, щоб відвести увагу і підозру від керівників, які винні у створенні неприпустимих умов праці або несуть відповідальність за відсутність контролю чи нагляду. Тож диспозиційні погляди на «ложку дьогтю» ігнорують саму «діжку меду» і потенційну можливість розтлінного впливу на всіх, хто в цій «діжці» перебуває. Системний же аналіз зосереджується на творцях «діжки» і на тих, від кого залежить її вигляд.
Саме правляча еліта, творці «діжки», залишаючись за лаштунками, часто визначають умови життя для всіх нас, кому потрібно існувати в створеному ними середовищі. Соціолог Чарлз Райт Міллс висвітлив ці чорні закамарки влади:
Правляча еліта складається з тих, чиє становище дає їм змогу переступити межі звичайних умов, у яких живуть пересічні люди. Їхнє становище допомагає приймати рішення, які можуть мати серйозні наслідки. Чи приймають вони такі рішення, чи ні — менш важливо, ніж сама значущість їхнього становища, їхня відмова діяти чи вирішувати сама собою є дією, яка часто має вагоміше значення, ніж зміст самих рішень. Адже вони стоять на чолі величезних ієрархій та організацій сучасного суспільства. Заправляють величезними корпораціями. Керують урядовим апаратом і утверджують його привілеї. Вони дають вказівки військовій верхівці. Займають стратегічні керівні позиції в соціальній структурі, на чому тепер зосереджені ефективні матеріальні засоби влади, а також багатство і знаменитість, якими насолоджуються представники еліти[16].
З тим як інтереси представників різних груп влади сходяться, вони можуть визначати реальність, у якій ми живемо, як і передбачив Джордж Орвелл у книжці «1984». Комплекс збройних сил, корпорацій і релігії — мегасистема, якій сьогодні підконтрольні основні ресурси країни і якість життя більшості американців.
Саме тоді, коли влада поєднана з постійним страхом, вона стає грізною.
Ерік Гоффер, «Бунтівний стан розуму»
ВЛАДА СТВОРИТИ «ВОРОГА»
Сильні світу цього зазвичай не коять чорні справи власноруч — так само, як очільники мафії доручають «мокру роботу» своїм «пішакам». Системи створюють ієрархії, де вплив і зв’язки спрямовані зверху вниз і дуже рідко знизу вгору. Якщо правляча еліта хоче знищити ворожу державу, вона звертається до експертів з пропаганди, які розробляють програму ненависті. Що ж може змусити громадян однієї країни настільки зненавидіти мешканців іншої країни, щоб вони почали їх принижувати, катувати чи навіть убивати? Для цього потрібен «пошук ворога» — психологічна конструкція, глибоко закорінена в умах пропагандою. Образ ворога — найсильніший мотив для військового, що заряджає свою рушницю набоями ненависті й страху. Образ страшного супостата, який загрожує особистому добробутові громадян і національній безпеці країни, змушує батьків відправляти синів на війну і дає змогу урядові розставляти пріоритети по-новому, перековуючи рала на мечі руйнації.
Усе це робиться за допомогою слів та образів. Як у старому трохи зміненому прислів’ї: «Кий і камінь ломить кості, а слово — дух». Усе починається зі створення стереотипних уявлень та з дегуманізованого образу Іншого як нікчемного або як усемогутнього демонічного абстрактного монстра, який несе тотальну загрозу нашим найдорожчим цінностям і переконанням. Пронизані всепоглинаючим страхом, коли ворожа загроза здається неминучою, розсудливі люди починають поводитися абсурдно, незалежні — підкоряються беззмістовним наказам, мирні
