Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Mrjbev ayav273.
Rescribe, quid tibi videtur, ut cognoscam, placentne haec. Utinam Christus dignaretur intervenire nostrae оціЛіа, qui pollicetur se adfuturum, ubicunque duo in suo nomine congregarentur274; alioquin sine illo omnia frustra275. Vale! mi МісІіаёІ!
Tuus in Domino totus Greg[orius] Sabbin.
*
Мир тобі,
мій брате!
Я написав це вчора в стані смутку та неуважності й при тому дуже швидко. Не дивно, що написане тебе не вдовольнило, а надто коли взяти до уваги неабияку складність твого питання. Я визнаю твої таланти і твою старанність у науках, а також доброчесність, і дуже радію з цього. Ну ж бо, спробуймо, чи зможемо ми вирішити це питання, якщо Христос подарує нам натхнення.
Однак у великій справі достатньо й бажати.
Невже, питаєш ти, і в чесноті слід зберігати міру?
Якщо це не так, то в ретельності теж не треба зберігати міри.
Бо чому один переважає іншого в чесноті? Такі твої думки. А насамперед, слід знати, що існує два класи поборників чесноти: один клас досконалих, другий - новаків, або, як їх називає Павло, учнів. Звідси можна зробити висновок, що існує два різновиди чеснот: один різновид охоплює те, що називається чеснотами в повному розумінні, до яких, як до мети, прагнуть усі інші чесноти. Ці останні й становлять другий різновид. Але досконалі, або мужі - viri - звідси чеснота отримує свою назву - virtus, займають уже сам палац, або твердиню чесноти, де немає жодної міри, оскільки немає й насичення; звідси виходить, що один має перевагу над іншими, бо і в палаці існують ступені підйому, і що більшу хтось має перевагу над іншим, то більше користі приносить він людському родові й стає подібнішим до Бога, чия ласка не має меж, не знає ані міри, ані числа. Саме тому Павло нараховує, якщо не помиляюсь, п'ять класів обраних, тобто таких, що заслуговують на пошану. Адже що більше чужий хто земному, то ближче він до небесного й до самого ДЖЕРЕЛА світла. Сюди стосується той Давидів вірш, який я часто співаю:
["Яксо по висотѣ небесной сот Земли, утвердих"] та ін.
Чесноти в повному розумінні - це ті, чиїм господарем є сам сущий, або Бог. Такі: ВІРА, НАДІЯ та найвеличніша з усіх і безконечна ЛЮБОВ. Бо сам Бог називається любов'ю. Усі вони без кінця творять. Властивість віри - помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум'яніше любить, з радістю творить добро, безмежно й безмірно, наскільки це можливо.
О, якби ти, мій друже, зміг коли-небудь досягти цієї твердині!
О, як небагато тих, кому вдається наблизитись до цього Коринта! Чи хочеш досягти? Для цього потрібні підстави, які ви називаєте засобами. Які ж засоби? Вони такі: знання грецької та римської літератури, яке дають нічні заняття (я називаю тобі вже засіб засобу), втеча від юрби та мирських справ, зневага до багатства, піст і помірність, коротко кажучи - зневажання плоті, щоб здобути дух. Такі ж, нарешті, і звичайні чесноти, притаманні навіть непорядним людям. У них слід зберігати міру, щоб досягнути тих чеснот, в яких не визнається жодної міри. Інакше, якщо ти в одну ніч зіпсуєш очі або легені, як же ти після цього зможеш читати й розмовляти зі святими? Яким чином ти від них дізнаєшся про Бога? Віра бачить Бога й сама божественна; щоб її досягти, дотримуйся міри в пильнуваннях та трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не занапастити плотське, коли це плотське може привести тебе до кращого. Хіба розумно робить той, хто, починаючи довгий шлях, не знає міри в ході? Звісно, цей не дійде до Єрусалима, хвороба або навіть смерть перерве його подорож. Тому дивись, щоб твоє завзяття, яке не знає міри, не довело тебе до біди. Ах! не хочеться провіщати лихо. Ти, мій Михайле, заслуговуєш найсприятливішої долі. Ти уникаєш юрби? Дотримуйся міри й у цьому. Хіба не дурень той, хто уникає людей так, що зовсім ні з ким ніколи не розмовляє? Така людина божевільна, а не свята. Дивись, із ким ти говориш, із ким маєш справу. Ти постиш? Хіба не здасться тобі несповна розуму той, хто геть нічого не дає тілу або подає йому лише щось отруйне? Зменшуй зайву їжу, щоб осел, тобто плоть, не розпалювався, та, з другого боку, не мори його голодом, щоб він міг нести вершника. Це ті прекрасні речі, які вживані надміру стають дуже поганими. У твоєму віці бувають такі, що надмірно віддаються вину чи надмірно захоплюються кіньми й собаками або розкішним способом життя. Бувають, навпаки, і такі, які ведуть занадто суворе життя. Звідси це найпрекрасніше й божественне правило:
нічого надміру.
Напиши в лисгі-відповіді, яка твоя думка, щоб я знав, чи подобається це тобі. О, якби Христос, який обіцяв бути присутнім усюди, де зберуться двоє в ім'я його, удостоїв нас взяти участь у нашій бесіді, інакше без нього все марне. Бувай здоров, мій Михайле!
Увесь твій у Господі Григ[орій] Савич.
35
[Харків, кінець лютого - початок березня 1763 p.]
Salve, mi Philomuse duldssime!
Michael!
Gaudia pelle,
Pelle timorem,
Spemque fugato,
Nec dolor adsit.
Nubila mens est Vinctaque fraenis,
Haec ubi regnant276.
Hi versiculi ВоёШ277 cujusdam, philosophi Romani, ni fallor. Affectus est morbus animi, graece to ттаѲос274. Morbus, ut arbitror, est, cum in corpore intemperies est quaedam facta ex male temperatis elementis; cum videlicet aut ignis aut terra praevalet, aut utrumque; hinc nasdtur exasperatio, graece o ттаоосисгцос. Nam si justa sit elementorum сгищаетріа, tam pladde pacateque intus moventur omnia, quam in horologio integro artifidose constructo eo, quod Graed vocant айтбцатоѵ. Nam кЛєг|л35раі et solaria horologia, quale in nostri area collegii videmus, non dicuntur айтоцата. Ab his physids279 transeamus ad metaphysica280, id est invisibilia aut spiritalia sive divina. Ad eundem hunc modum affedus animum nostrum exagitat et commovet. Hinc saepe apud
Latinos ira, timor, cupiditas caeterique affectus motus nominantur. Fortunatus ille, qui motibus his vacuus est. Nam talis tranquillitatem seu quietem animi habet, quam o KUQiog carissimis suis discipulis donat: £lqi]vi]v ttiv t |_u]v bibco|ji U|_uv2;;l. Proximo
