Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

3. У зв’язку з тим, що нагляд за додержанням законів при виконанні судо­вих рішень здійснює Генеральний прокурор та підлеглі йому прокурори, мате­ріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідаль­ності засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю за ч. 1 ст. 389 КК України «Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі» направляється відповід­ному прокурору по територіальності згідно з вимогами статей 94, 95, 97 КПК України. Вивчивши матеріали, що надійшли, прокурор не пізніше триденного строку зобов’язаний прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Перелік матеріалів, що направляється кримінально-виконавчою інспек­цією до прокурора, визначені в Кримінально-процесуальному кодексі Украї­ни та у відомчих нормативно-правових актах ДКВС України.

4. Якщо місцезнаходження особи, засудженої до покарання у виді позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, неві­доме, а також у разі неприбуття її після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання працівник підрозділу інспек­ції, в якому засуджена особа перебуває на обліку або на територію обслуго­вування якого вона мала прибути, оголошує розшук і здійснює його початко­ві дії.

Порядок розшуку регламентується відомчими нормативно-правовими ак­тами ДКВС і МВС України, які носять конфіденційний характер (від лат. сonfidentia — довір’я), тобто такі, що не підлягають розголошенню, публікації.

Початкові розшукові заходи проводяться протягом одного місяця з дня, коли працівнику КВІ стало відомо про залишення засудженою особою місця постійного проживання або неприбуття особи, звільненої з місць позбавлення або обмеження волі, до обраного місця проживання.

Якщо протягом указаного терміну місцезнаходження засудженого не вста­новлено, подальший розшук цієї особи здійснюють територіальні органи внут­рішніх справ на підставі подання КВІ та матеріалів початкового розшуку.

Правову основу здійснення розшуку складають КВК, КПК, Закони Украї­ни «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та нормативно-пра­вові акти ДКВС і МВС України.

5. Затримання підозрюваного — захід кримінально-процесуального приму­су, який полягає у короткочасному затриманні (позбавленні волі) без санкції суду особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Як зазначено в ч. 3 ст. 29 Конституції України, в разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, об­ґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідом­лено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано мож­ливість з моменту затримання захищати себе особисто й користуватися пра­вовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє за­тримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Враховуючи, що засуджений до покарання у виді позбавлення права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю, ухиляючись від відбуван­ня цього покарання, має статус підозрюваного у вчиненні злочину (ст. 431 КПК «Підозрюваний»), його затримання здійснюється ОВС за правилами, встано­вленими у статтях 106, 165 КПК України, а тимчасове позбавлення волі — в ізоляторах тимчасового тримання (далі — ІТТ) МВС України, які належать до місць попереднього ув’язнення особи.

6. Конвоювання (голл. konvooi; франц. convoi; первісно — кортеж, обоз, су­провід) — супроводження спеціальними підрозділами МВС України осіб, які розшукуються, перебувають під слідством і судом, а також засуджених.

Порядок здійснення конвоювання регламентується нормативно-правови­ми актами МВС України, у тому числі тими, які носять конфіденційний харак­тер, Статутами внутрішніх військ і Законом України «Про внутрішні війська МВС України».

7. Застосовувати запобіжний захід у вигляді взяття під варту до осіб, які розшукуються, є правом, а не обов’язком суду, що логічно випливає зі змісту ст. 148 КПК України. Зокрема, як показує практика, суди задовольняють по­дання про обрання даного запобіжного заходу лише у 90% таких звернень ор­ганів досудового слідства, а ще 1,2% із них відміняється рішенням апеляцій­них судів.

1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживан­ня засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у віль­ний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних ро­біт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведін­кою відповідно до вимог цього Кодексу.

3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт поклада­ється на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-про­філактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутріш­ніх справ.

4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного стро­ку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз’яснює по­рядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого само­врядування перелік об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські робо­ти, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудже­ними і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.

1. Виконання покарання у виді громадських робіт регулюється