Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

д) до територіального органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого до громадських робіт про необхідність поставлення цієї особи на профілактичний облік, проведення індивідуально-профілактичних захо­дів, здійснення контролю за її поведінкою і способом життя за місцем прожи­вання.

9. Під час відбування покарання у виді громадських робіт, якщо засудже­ний змінює місце постійного проживання, до підрозділу кримінально-викона­вчої інспекції за новим місцем його мешкання надсилається запит про переві­рку факту прибуття та проживання особи за новою адресою. Працівник інспе­кції за новим місцем проживання у десятиденний строк здійснює перевірку, і в разі позитивного результату робить запит про особову справу, після отри­мання якої у триденний термін надсилає підтвердження.

10. Відносно особи, якій невідбутий строк обмеження або позбавлення во­лі замінено громадськими роботами, адміністрація установи виконання пока­рань направляє до підрозділу інспекції за обраним місцем проживання дві ко­пії вироку та постанови суду, підписку про явку до інспекції у триденний тер­мін після прибуття, а також довідку, де вказані дані про засуджену особу, про її рідних і дата звільнення.

11. Про дії кримінально-виконавчої інспекції у разі надходження вироку, який містить помилки та неточності, див. коментар до ст. 4 КВК України.

1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов’язані додер­жуватися встановлених відповідно до законодавства порядку і умов відбу­вання покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ін­спекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоє­часне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавля­ють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально під­тверджені.

2. Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.

3. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка ста­ла вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.

4. Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспек­ції виїжджати за межі України.

1. Після того як кримінально-виконавча інспекція отримає копії вироку суду, кожен засуджений викликається до неї (неповнолітній — з батьками або особою, яка їх заміняє). З ним проводиться бесіда, під час якої роз’яснюються порядок та умови відбування покарання, обов’язки засудженого, передбачені ч. 1 статті, що коментується, можливість накладення стягнення за їх порушен­ня, про відповідальність і наслідки за ухилення від відбування громадських робіт. За результатами бесіди засуджений дає підписку, в якій власноручно зазначає про ознайомлення з необхідними вимогами.

2. Кримінально-виконавча інспекція разом з органом місцевого самовря­дування заздалегідь визначають перелік підприємств, на яких засуджені осо­би відбуватимуть покарання у виді громадських робіт, і в десятиденний строк з дня отримання копії вироку суду, приймаючи до уваги побажання засудже­ного відносно виду роботи, видає йому направлення на одне з них. При розпо­ділі за підприємствами інспекція повинна враховувати кримінально-правову характеристику вчиненого злочину і особи засудженого. Під особистий під­пис засудженому встановлюються і оголошуються дні тижня і періодичність явки на реєстрацію від одного до чотирьох разів на місяць (ч. 3 ст. 13 КВК).

3. Якщо засуджений бажає змінити день явки на реєстрацію, це прохання може бути задоволено тільки за постановою працівника кримінально-викона­вчої інспекції у виключних випадках, лише з поважних причин, з урахуван­ням вчиненого злочину, особистості, ставлення до праці, поведінки, виконан­ня покладених обов’язків. Так само може змінюватись і періодичність реєст­рації.

4. Правове положення засуджених до громадських робіт визначається за­конодавством України, з обмеженнями, передбаченими режимом виконання- відбування цього покарання, та вироком суду.

Засуджені до покарання у виді громадських робіт відчувають на собі ка­ральні властивості цього покарання, як у правових обмеженнях безпосеред­ньо, так і їх наслідках, зокрема:

1) кара, як і в будь-якому покаранні, існує вже в самому факті засудження особи, тобто в негативній оцінці її поведінки з боку держави, що спричиняє моральні страждання;

2) сама робота і процес працевлаштування мають примусовий характер, засуджені повинні сумлінно працювати тільки на тих об’єктах і роботах, які будуть призначені інспекцією, причому не менше 25 годин на місяць і повніс­тю безоплатно відпрацювати призначений судом строк;

3) щорічна відпустка за основним місцем роботи (канікули у неповнолітніх) не зупиняє виконання призначеного покарання, тобто вони продовжують вико­нувати громадські роботи, а також залучатися до праці у вихідні та святкові дні (маються на увазі роботи, припинення яких в силу ст. 71 КЗпПУ неможливе через виробничо-технічні умови, — це безперервно діючі підприємства, уста­нови, організації, роботи з обслуговування населення тощо, хоча за загальним правилом засуджені до покарання у виді громадських робіт, не працюють у ви­хідні та святкові дні, визначені державою, якщо не можна здійснити контроль за виконаним ними обсягом робіт. Таке становище свідчить про обмеження вільного часу особи, що є безумовним елементом карального впливу;

4) періодично з’являтися до інспекції на реєстрацію;

5) повідомляти інспекцію про зміну місця проживання;

6) їм заборонено виїжджати за межі України без дозволу інспекції (ч. 4 ст. 37 КВК);

7) за порушення порядку і умов відбування покарання, ухилення від від­бування покарання, вчинення адміністративного проступку можливе притяг­нення до кримінальної відповідальності;

8) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до них не за­стосовується;

9) елементом кари виступає наявність у засудженого судимості, яка за