Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів

Характерною рисою слов’янських жител є те, що вони заглиблювалися в землю на 30—80 см, а іноді й більше, доти, доки не спиралися на достатньо тверду материкову основу. Будівництво напівземлянкових жител у середній лісостеповій смузі Південно-Східної Європи було викликане особливостями природних умов. У цьому регіоні достатньо холодні зими і жарке літо. У заглибленому в материк житлі взимку було затишно, воно було схованим від постійних вітрів, швидше нагрівалося і довше тримало тепло, а влітку в ньому було прохолодно. Слов’яни вміли будувати також легкі наземні споруди, але використовували їх як сезонні будівлі теплої пори року.

Традиційною для окремих періодів розвитку слов’янської культури була форма жител. Найранішими є будівлі овальної форми. Конструктивно вони пов’язані зі стовпово-плетеною системою будівництва стін. При ній вздовж стін вкопувалися вертикальні стовпи. Між стовпами впліталися тонкі прути. Дерев’яний каркас обмазувався з обох боків глиною. Такі житла були характерними для племен пшеворської і частково зарубинецької культур. Ряд дослідників вважає, що споруди овальної форми, виявлені на низці поселень рубежу ери, не були житлами, а складали лише заглиблену частину більш просторого наземного житла. І насправді, в жодному випадку в таких житлах і навколо стін не було виявлено стовпових ям.

Незрозумілим є сенс влаштування опалювальної споруди, як правило, глиняної печі чи вогнища у верхній частині стіни, в спеціальній ніші. Тепло в такому разі виходило за межі котловану. Важко також пояснити, чому такі житла є напрочуд малими: вони мають площу не більше 9—12 м2. За наявності великих вільних площ і з огляду на нетрудомістку працю при спорудженні житла ці обмеження незрозумілі. Тому логічно припустити, що заглиблена частина була лише основою житла. Над землею зводився дерев’яний каркас, який і визначав житловий простір. Підтвердження цієї гіпотези отримано на поселенні біля с. Линів на Волині. Тут виявлено житло (№ 11), основу якого складало заглиблення овальної форми, площею близько 6 м2 з глинобитним вогнищем посередині та приступком-східцем при одній із сторін. Довкола котловану на відстані 0,2—0,4 м від борту виявлено 8 стовпових ям, розташованих на віддалі 0,8—1 м одна від одної. Стовпи, що стояли тут, були основою стін цього житла.

У перших століттях нашої ери поширення набувають прямокутні й квадратні житла. Квадрат і прямокутник (чотирикутник) — якісно більш довершений спосіб впорядкування простору порівняно з овалом. Така форма зумовлювалася застосуванням у будівництві досконаліших зрубного та каркасно-стовпового способів зведення стін.

Прямокутні та квадратні житла більш характерні для зарубинецької культури, прямокутні трапляються також на пшеворських та зубрицьких поселеннях. Внаслідок зарубинецьких впливів на Волині та Дністрі в середовищі зубрицьких племен також поширюються квадратні споруди. Вже в ІІ ст. їх кількість становила майже 13% усіх виявлених жител[341].

Однією з найконсервативніших рис у житлобудівництві була орієнтація споруд. Кутами або стінами вони спрямовувались за сторонами світу. Лише дуже рідко керувалися іншими обставинами, наприклад, переважним напрямком вітру даної місцевості.

Як зводили стіни? У викопаному котловані в кутах і посередині стін вбивали вертикальні товсті стовпи. Посередині коротких стін стовпи були товстішими, довшими, оскільки мали утримувати основу даху. З обох боків у стовпах вирізалися вертикальні пази. В них одна на одну вкладали дерев’яні колоди, затесані з обох боків до розмірів паза. Стіна нарощувалася до відповідної висоти, не вище 2,5 м. Потім починали зведення даху. Для цього на вищі стовпи, які стояли посередині коротких стін, вкладали перекладину. До неї кріпили верхні кінці крокв. Нижня частина крокв спиралася на боки стін. Після зведення дерев’яної частини приступали до покриття долівки та її утеплення. Судячи з великої кількості глиняної обмазки, виявленої при зачистці жител, стіни обмазували глиною із зовнішнього, а інколи і з внутрішнього боку. На зиму стіни утеплювали хмизом, соломою, опалим листям. Такі засоби боротьби з холодом застосовують і сьогодні в поліських селах України та в Білорусі. Двосхилий дах накривався наявним у землеробів матеріалом: хмизом, очеретом, соломою.

Дані, отримані в процесі археологічних досліджень, можна підтвердити історичними документами. Наведемо опис житла германців Тацитом.

«Будують вони, не використовуючи ні каміння, ні черепини, все, що потрібно, вони зводять з дерева, майже не обробляючи його й не піклуючись про зовнішній вигляд будівлі та про те, щоб на нього було приємно дивитися. Зрештою, деякі місця на ній (будівлі) вони з великою ретельністю обмазують землею такою чистою і блискучою, що створюється враження, ніби вони розписані кольоровими візерунками»[342].

Внутрішній інтер’єр давньослов’янських жител простий і убогий. Посередині долівки, в невеликому заглибленні або, навпаки, на материковому підвищенні влаштовувалося вогнище, уздовж стін влаштовувалися дерев’яні лежанки. В західному регіоні для лежанки часто залишали материкові останці, які облицьовували дошками. Деколи в куті долівки викопували підвальну яму, яку зверху накривали дошками. Підлогу влітку вистеляли зіллям, взимку соломою чи очеретом.

Вхід у житло знаходився зазвичай з південної або східної, світлої, сторони, навпроти сонця. Джерелом світла у приміщенні були двері. Для виходу диму і провітрювання у протилежній від входу стіні прорубували отвір із засувом. Якщо житло було глибшим за 30—40 см, на долівку опускалися по дерев’яним сходинкам. Дуже рідко сходинки вибирали у земляній стіні та обшивали деревом.

Для слов’ян другої половини І тис. н. е. найбільш характерні невеликі квадратні житла-напівземлянки, за конструкцією зрубні або каркасно-стовпові, які мали у кутку піч з глини або каменю. Вони були поширені на всіх слов’янських землях від Ельби на заході до Дону на сході[343]. Такий тип жител склався не зразу.

Далекими попередниками ранньосередньовічного слов’янського житла можна вважати будівлі милоградської, пшеворської та зарубинецької культур. Вони здебільшого невеликі (12—20 м2), із заглибленими котлованами прямокутної або овальної форми. Стіни, можливо, були суцільно дерев’яними, іноді вздовж них вдається простежити кілька ям від вертикальних стовпів-опор. У лісостеповій частині Середнього Подніпров’я переважала каркасна конструкція, переплетена плотом та обмазана глиною. За опалювальні споруди у цей період правили різні відкриті вогнища, розташовані у середній частині будівлі або ближче до стін.

Дальшого розвитку слов’янське житло набуло у першій половині І тис. н. е. Практично всі пізньозарубинецькі, зубрицькі та київські житла відрізняються прямокутними-або квадратними котлованами з довжиною стінок 3—4 м. Зрідка трапляються дещо крупніші споруди, іноді — сліди згорілих дерев’яних конструкцій. Вони дають можливість встановити, що стіни були переважно зрублені «в обло» або підтримувалися стовпами. Очевидно, квадратна форма котловану була пов’язана саме з необхідністю підбірки одномірних колод для зрубу. Як відомо, ця риса надовго визначила генеральний шлях розвитку східнослов’янського житла