Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко
Нова Конституція вимагала нових виборів. Вони відбулися 30 липня 2000 року. У боротьбі з двома конкурентами Чавес набрав 59,76 % голосів. Наступну велику перемогу він здобув на референдумі 15 серпня 2004 року, скликаному за наполягання опозиційних партій, які звинуватили Чавеса в диктаторських амбіціях і всіляких негараздах. Проти дострокової відставки Чавеса було подано 59,25 % голосів.
Чергові вибори відбулися 3 грудня 2006 року. Маючи цього разу аж 13 конкурентів, Чавес набрав 62,84 % голосів. Серію його перемог перервав референдум 2 грудня 2007 року, який мав затвердити поправки до 63 статей Конституції і, зокрема, ще розширити президентські повноваження. Поправки було розбито на два блоки; проти першого блоку проголосували 50,71 %, проти другого — 51,06 %. Чавес узяв реванш на референдумі 15 лютого 2009 року, який затвердив поправки до п’яти статей Конституції (54,87 % голосів «за»). Цими поправками скасовано обмеження на переобрання президента, губернаторів, мерів, депутатів — раніше на ці посади можна було обиратися не більше ніж двічі.
Уже з цього очевидно, що Чавес планував правити вічно. А він, слід уточнити, був на той час іще зовсім не старим: 70 років йому мало виповнитися лише 28 липня 2024 року. І він не збирався нікому поступатися владою.
Наступні чергові вибори очікувалися в грудні 2012-го, але на початку травня 2011-го у Чавеса проявились ознаки серйозної хвороби. Несподіване запалення лівого коліна примусило Чавеса більше як два тижні провести в ліжку і навіть користуватися милицями. 8 червня Чавес прибув на Кубу, де його помістили в Центр медичних хірургічних досліджень у Гавані. 10 червня його прооперували у зв’язку з виявленим внутрішньотазовим абсцесом. Під час операції, яка супроводжувалася рясною кровотечею, хірурги виявили злоякісну пухлину «розміром з бейсбольний м’яч». Пухлину видалили під час повторної операції 20 червня. А 30 червня Чавес виступив із телезверненням до співвітчизників, у якому розповів про перенесені ним операції. Відновлювальний період зайняв понад три тижні. Увесь цей час Чавес перебував у гаванській клініці.
У липні він повернувся на батьківщину. Здавалося б, Чавес має зосередитися на лікуванні й відпочинку, а очолювана ним Єдина соціалістична партія Венесуели (ЄСПВ) повинна якнайшвидше знайти собі нового лідера. Однак Чавес увірував, що він вилікується від онкології. У цьому переконували його й себе його партійні соратники. Кілька разів хвороба поверталася, і Чавесу доводилося знову лягати під ніж у гаванській клініці (венесуельським лікарям він не довіряв, побоюючись заколоту). Проте Чавес і ЄСПВ раз у раз уперто переконували співгромадян і всю планету, що він зцілюється і незабаром повністю одужає. Паралельно президент і його партія ретельно готувалися до чергових виборів. Їхню дату наблизили на кілька місяців, призначивши на 7 жовтня 2012 року. У змаганні з п’ятьма конкурентами Чавес набрав 55,07 % голосів.
Незабаром Чавес почав відчувати сильні болі. З 15 листопада він перестав з’являтися на публіці. 28 листопада стало відомо, що він знову на Кубі, де проходить сеанси фізіотерапії «в барокамері для зміцнення здоров’я». Насправді лікарі вкотре виявили у нього рецидив пухлини. 7 грудня Чавес повернувся до Каракаса, столиці Венесуели, і наступного дня оголосив про необхідність ще однієї операції. У телевізійному зверненні він визнав серйозність хвороби і заявив, що якщо його стан здоров’я ускладниться, очільником Венесуели треба обрати Мадуро. Чавес наголошував, що не здався. «З благодаттю Божою ми вийдемо переможними», — сказавши це, він підніс розп’яття і поцілував його. Його прихильники по всій країні вийшли на площі молитися за його зцілення. Дехто витирав сльози, інші тримали його фотографії і дружно скандували «Чавес не йде!»247.
Це була остання поява Чавеса перед співгромадянами. Наступного дня він знову вирушив на Кубу, і про дальші події достеменно нічого не відомо. Мадуро підтвердив, що 11 грудня Чавес переніс шестигодинну операцію. За неофіційними даними, операція пройшла з ускладненнями; поширилися чутки, що після неї Чавес впав у кому, у нього сталася смерть головного мозку, і він перебуває у вегетативному стані.
18 лютого 2013 року Чавес начебто повернувся до Венесуели, завершивши курс лікування на Кубі. Проте повернення відбулося в обстановці суворої секретності, громадянам їхнього президента не показали. 2 березня уряд Венесуели повідомив, що Чавес проходить курс хіміотерапії у військовому шпиталі в Каракасі. 5 березня офіційно повідомлено, що стан Чавеса погіршився: у нього загострилися проблеми з дихальною системою, викликані гострою респіраторною інфекцією на тлі проведеної хіміотерапії. Увечері того дня влада оголосила про смерть Чавеса.
Офіційну версію не раз ставили під сумнів. У січні 2015 року начальник служби безпеки Чавеса Лімсі Салазар після втечі з Венесуели виступив у США зі свідченнями про те, що насправді Чавес помер 30 грудня 2012 року248. У липні 2018-го Луїза Ортеґа Діас, генеральна прокурорка Венесуели з грудня 2007-го по серпень 2017-го, заявила, що Чавес помер 28 грудня 2012 року, а оголошення про його смерть відклали з політичних причин249.
У науковий фольклор давно ввійшов нещасний кіт Шредінґера, який одночасно живий і мертвий. Та це лише уявний експеримент, а Чавес — реальний президент 30-мільйонної країни, який у стані «чи то живий, чи то мертвий» перебував майже три місяці (з 9 грудня, коли він вирушив на Кубу для, ймовірно, фатальної операції, по 5 березня, коли його офіційно визнали мертвим). Точна дата та обставини його смерті досі є предметом суперечок.
Така ситуація виникла не лише тому, що сам Чавес увірував у свою вічність і поводився наче безсмертний. Йому підігрували і, зрештою, загралися в цю гру його партійні соратники, яким знадобилося чимало часу, щоб залишити вигаданий світ, де Чавес вічно живий, і повернутися до реальності, де життя триває без Чавеса.
Така поведінка політичних команд не виняткова. Вона типова, особливо для партій вождистського типу, які тримаються передусім на популярності свого лідера. І найбільший такий відрив від реальності буває там, де в безсмертя вождя увірували не тільки його партійні соратники, а й широкі маси прихильників, які його обожнюють. Наскільки це небезпечно? Про це якраз і свідчить сумний досвід Венесуели з її економічною катастрофою. Володар «Межигір’я»
В Україні неперевершений зразок далекоглядного політика, який увірував у свою невмирущість одразу, переїхавши до Києва, дав Віктор Янукович. Зазвичай його історію розглядають під кутом зору боротьби за владу, але для нього самого це відійшло на другий план ще наприкінці 2002 року, і відтоді на першому плані було влаштуватися у вічності.
Боротьбу за владу Янукович затято вів у Донецьку. Нагадаємо, що він п’ять з половиною років очолював Донецьку облдержадміністрацію — з 14 травня 1997 по 21 листопада 2002 року. А щоб протриматися в цьому кріслі так
