Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко

Як бачимо з репортажу Лещенка, на тій пресконференції Янукович повністю розкрився. Він дозволив собі це, бо розслабився, а розслабився, бо вже був президентом, тож ніщо надалі не заважало йому перебувати у власній реальності. Його реальністю була вічність у «Межигір’ї», де він весь час облаштовує свою «Хонку», стрибає по пеньках і піклується про страусів.

І можна точно сказати, коли Янукович зламався: увечері 21 лютого 2014 року, коли він особисто контролював процес завантаження й вивезення майна з «Межигір’я». Після того було марно чекати від нього якихось спроб продовжити політичну боротьбу. Він нікого не повів за собою — та, певно, і не міг повести — ні в Харкові, ні в Донецьку. Разом із «Межигір’ям» він утратив вічність, його реальність розбилася.

Резюмуючи, слід відзначити типовість поведінки Яну­ко­вича-­політика. Ставши прем’єром, він увірував, що прийшов назавжди. Ще сильніше він увірував у це, ставши прем’єром удруге. І ця його віра стала просто безмежною, коли він нарешті здобув посаду президента. Для нього час ніби зупинився. Відчувши себе безсмертним, він став поводитися так, ніби ніколи не помре.

У нас є тисячі дрібних Вікторів Федоровичів, які мислять і живуть у цій самій парадигмі. Це базова проблема: політик вищого й середнього ешелону найчастіше вважає, що хороше життя триватиме вічно, бо він знає прокурора, міліціонера, суддю чи есбеушника. Те саме думає силовик, бо він знає голову адміністрації, мера або впливового політика. Тому це не та хвороба, якої легко позбутися, але суспільству треба старатися швидше виявляти й ізолювати від впливових посад особливо тяжкі клінічні випадки.

Бажаєте подискутувати з авторами?

Залишайте відгук на Goodreads:

238 Див.: Правда.— 1964.— 16 октября.

239 Див.: Шелест Петро. «Справжній суд історії ще попереду». Спогади. Щоденники. Документи. Матеріали / За ред. Юрія Шаповала. — К.: Генеза, 2004. — С. 417.

240 Див.: Огонек.— 1989.— № 6.

241 Див.: Медведев Рой. Личность и эпоха. Политический портрет Л. И. Брежнева. — М.: Новости, 1991. — 336 с.

242 Див.: Млечин Леонид. Брежнев. — М.: Молодая гвардия, 2008. — 624 с.

243 Див.: Семанов Сергей. Дорогой Леонид Ильич. — М.: Алгоритм, Эксмо, 2006. — 368 с.

244 https://web.archive.org/web/20070927082155/http://www.realnest.com.ua/information/articles/448

245 http://web.archive.org/web/20070927004159/http://www.zavtra.ru/cgi//veil//data/zavtra/02/471/81.html

246 Див.: Чазов Евгений. Здоровье и власть. Воспоминания «кремлевского врача». — М.: Новости, 1992. — 224 с.

247 https://www.usatoday.com/story/news/world/2012/12/08/venezuela-­chavez-cancer/1756293/

248 https://www.infobae.com/­2015/01/29/1623711-el-jefe-seguridad-­chavez-declaro-que-el-caudillo-­murio-dos-meses-­antes-la-fecha-­oficial/

249 https://www.elnacional.com/venezuela/politica/luisa-­ortega-diaz-revelo-que-diosdado-­cabello-llamo-­morir-chavez_243720/

250 https://iportal.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/1551.html

251 http://www.ccu.gov.ua/docs/489

252 https://www.pravda.com.ua/articles/2009/08/21/4150448/

https://www.pravda.com.ua/articles/2009/11/5/4293541/

https://www.pravda.com.ua/articles/2009/12/29/4576702/

https://www.pravda.com.ua/articles/2010/02/5/4716724/

https://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/17/4941683/

https://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/19/4946080/

https://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/3/5102989/

253 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/405–2007-%D 1 %80

254 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/521–2007-%D 1 %80

255 https://korrespondent.net/ukraine/politics/389202-smi-yushchenko-­sekretnym-ukazom-­podaril-yanukovichu-­dachu

256 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1230–2007-%D 1 %80

257 https://korrespondent.net/Default.aspx?page_id=2&lang=ru&roi=5&id=536343&tu=sud-vernul-­yanukovichu-dachu-v-mezhigore

258 https://www.bbc.com/ukrainian/indepth/story/2008/02/080221_yanuk_bbc_oh.shtml

259 https://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/27/5519970/

260 https://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/31/5346144/

Закон 8 Сепаратизм перемагає, коли є одночасно шість чинників

У світі весь час триває безліч локальних чи екстериторіальних конфліктів, які залежно від політичних уподобань або кон’юнктури можна назвати сепаратистськими конфліктами, громадянською війною або визвольною війною. Найчастіше різні сторони конфлікту і їхні союзники різними термінами означають усі ці криваві історії, і тому майже завжди є сторона, яка вважає це сепаратизмом. Ми не збираємося вдаватися в моральні аспекти цієї проблематики — поговоримо лише про реальні умови виникнення сепаратизму та можливості перемоги тієї сторони, яка вирішила відділитися.

Існує всього шість універсальних чинників виникнення сепаратизму. Наявність усіх шістьох робить процес відділення територій майже незворотним, і навпаки, якщо бракує двох і більше чинників, шанси на відділення наближаються до нуля. Які це чинники?

Насамперед створення міфу про окремішність територій, їхню унікальність та інакшість. Він зводиться до простого принципу: ви нас не зрозумієте, бо ми інші. По-друге, слабкий центр, який лише номінально контролює ці території. По-третє, сильні, майже безальтернативні регіональні еліти, які підтримують міф про окремішність своїх територій. По-четверте, високий рівень патерналізму з нав’язуванням міфу, що ці території житимуть набагато краще, якщо центр не забиратиме так багато ресурсів в інші регіони або на державний рівень. Найчастіше це зводиться до фрази «ми годуємо центр». По-п’яте, це заснування парамілітарних організацій, що охоплюють не менше як 1 % населення. Ці організації і стають головними виконавцями «політичного замовлення» на сепаратизм. Є ще один чинник, без якого здебільшого неможливо закріпити ситуацію, — вплив третьої сторони, яка може стати гарантом «миру» і припинення бойових дій.

Усі сепаратистські рухи дуже схожі один на одного. Їх відрізняє тільки одна річ — рівень цинізму лідерів і їхня готовність до більшого чи меншого кровопролиття. Та це річ занадто індивідуальна, в усьому ж іншому механізми, задіяні для розпаду певних країн і територій, ідентичні.

Під цим кутом зору ми розглянемо два конфлікти, вибравши їх як типові серед численних прикладів сепаратистських потуг у новітній історії. Обидва конфлікти дуже довгі й дуже запеклі. Один з них завершився успіхом сепаратистів, тобто відокремленням їхньої території, у другому прикладі, навпаки, відокремлення не відбулося. Після цих повчальних історико-­географічних екскурсів погляньмо під тим самим кутом зору на регіональний сепаратизм в Україні. Як Еритрея виграла від краху СРСР

23–25 квітня 1993 року в Еритреї пройшов референдум, 99,83 % учасників якого проголосували за незалежність Еритреї від Ефіопії261. 24 травня Еритрея офіційно стала незалежною державою, відтоді еритрейці щороку 24 травня святкують День незалежності. А вже 28 травня Еритрея стала членом ООН. Успіх еритрейського сепаратизму очевидний, проаналізуймо ж, яку роль зіграли в ньому названі чинники.

Перший чинник — створення міфу про окремішність території. Та спершу уточнимо, чому ми вживаємо термін «міф». Населення більшості держав світу різною мірою неоднорідне за релігійною й етнічною ознаками. Те саме можна сказати і про населення певної адміністративно-­територіальної одиниці — регіону, провінції, області тощо — у складі держави. Тому для відокремлення певної території від держави потрібен міф про окремішність цієї території — саме території, а не конфесії чи етносу. Що ж стосується об’єктивних фактів про релігійні й етнічні відмінності населення, то їх при створенні міфу використовують вибірково. Тобто у фундамент міфу закладають факти, які цьому міфу відповідають, а ті, що йому суперечать, відкидають. При цьому в міфі, крім об’єктивних фактів, які взагалі-то не обов’язкові, завжди є потужний суто міфічний складник.

Усе це чудово видно на прикладі Еритреї. Передусім погляньмо на конфесійний склад. За останніми даними, в Еритреї 62,9 % християн (57,7 % православних і 4,6 % католиків) і 36,6 % мусульман262, а в Ефіопії — 62,8 % християн (43,1 % православних і 19 % протестантів) і 34,6 % мусульман263. В обох країнах хрис­тияни й мусульмани розселені нерівномірно. Еритрея складається із шести регіонів, у двох із яких домінують християни, а в чотирьох — мусульмани264. Ефіопія складається з 11 регіонів, у п’яти з яких домінують християни, в чотирьох — мусульмани, ще у двох регіонах їх приблизно порівну265. Якби розмежування велося за релігійною ознакою, то ми побачили б на території сучасних Ефіопії й Еритреї кілька зовсім інших держав.

Не менш строката картина етнічного складу тамтешнього населення. Найчисельніші етноси Еритреї — тиграї (55 %) і тигре (30 %)266. Їхні мови,