Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Наука, Освіта » Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Читаємо онлайн Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
- Харків, 2002. - С. 91]. До речі, Сумцов не зміг дати відповіді на питання: "Чому шпачка названо дурнем?" Ця обставина стає зрозумілою, якщо пригадати той варіант пісні, що був записаний Борисом Грінченком: "Горобеєчку, / Шпачку, шпачку! / А чи був же ти / У садочку? / А чи бачив ти, / Як мак трусять? / Ось так / Трусять мак / І ріпочку / Й пастернак! / А ти, шпачку, дурак, / Не роби собі так: / Не літай у садок, / Не щипай ягідок!" При цьому учасники гри штурхали й скубли дурника-"шпачка", який сидів усередині хороводу [Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 132-133; пор.: Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - Київ, 1991. - С. 111].

159 Йоасаф Горленко (1705-1754 pp.) - видатний український письменник і церковний діяч. Вихованець Києво-Могилянської академії. Був архімандритом Мгарського монастиря (1737-1745 pp.), намісником Троїце-Сергієвої лаври, білгородським та обоянським єпископом (1748-1754 pp.). Судячи з характеру згадки про те, як хлопчики-хористи співали Горленкові пісню «Мак», можна припустити, услід за Леонідом Махновцем, що Сковорода бачив це на власні очі. На думку Махновця, це могло статися тоді, як Горленко був архімандритом Мгарського монастиря, розташованого неподалік від Чорнух [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 245]. Натомість Олекса Мишанич, зважаючи на те, що Сковорода називає Горленка єпископом, дотримувався іншої думки: Сковорода міг бачити й чути цю пісню у виконанні домашніх півчих Горленка десь у 1751-1753 pp., побувавши в Білгороді [див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 131-132].

УБОГІЙ ЖАЙВОРОНОК

ПРИТЧА

ПОСВЯЩЕНІЕ

ЛЮБЕЗНОМУ ДРУГУ, ѲЕОДОРУ ИВАНОВИЧУ ДИСКОМУ1, ЖЕЛАЕТ ИСТИННАГО МИРА

Жизнь наша есть вѣдь Путь непрерывный2. Мір сей есгь великое Море всѣм нам пловугцим. Он то есть Окіан3. О! вельми немногими ГЦасливцами безбѣдно преплаваемый4. На Пути сем всгрѣчают Каменныя Скалы и Скалки. На Островах Сирены5. Во глубинах Киты. По Воздуху Вѣтры. Волненія повсюду. От Каменей Претыканіе. От Сирен Прельгценіе. От Китов Поглогценіе. От вѣтров Противленіе. От Волн Погруженіе. Каменныя вѣдь Соблазны суть то Неудачи. Сирены суть то Льсгивые Други. Киты суть то Запазушній Страсгей наших Змій6. Вѣтры, разумѣй Напасти. Волненіе, Мода и Суета Житейска... Непремѣнно поглотила бы Рыба младаго Товію, если бы в Пути его не был Наставником Рафайл7. - Рафа (Еврейски) значит Медицину. Ил или Эл значит Бога8. - Сего Путеводника промыслил ему Отец его. А Сын нашел в нем Божію Медицину, врачуюгцую не Тѣло, но Сердце. По Сердцу же и Тѣло, яко от Сердца зависягцее. Іоанн, Отец твой9, в седьмом Десяткѣ Вѣка сего (в 62-м Году) в Городѣ Купянкѣ10 первый раз взглянул на мене, возлюбил мене. Он никогда не видѣл мене. Услышав же Имя, выскочил и, достигши на Улицѣ, молча в Лице смотрѣл на мене и приникал, будто познавая мене, толь милым Взором, яко до Днесь, в зерцалѣ моея Памяти, живо мнѣ он зрится. Воисгину прозрѣл Дух его, прежде Рождества твоего, что я тебѣ, Друже, буду полезным. Видишь, коль Далече прозирает Симпатіа! Се нынѣ Пророчество Его исполняется! Пріими, Друже, от мене маленькое сіє Насгавленіе. Дарую тебѣ Убогаго моего Жайворонка. Он тебѣ Заспѣвает и Зимою, не в Клѣткѣ, но в Сердцѣ твоем, и нѣсколько поможет спасатися от Ловца и Хитреца, от Лукаваго Міра сего. О Боже! Коликое Число сей Волк11, День и Ногць, незлобных жрет Агнцов! Ах, блюди, Друже, да Опасно ходиши12. Не спит Ловец. Бодрсгвуй и ты. Оплошносгь есть Мати Негцастія. Впрочем, да не соблазнит тебе, Друже, то, что Тетервак назван Фридриком13. Если же досадно, вспомни, что мы всѣ таковы. Всю вѣдь Малороссію Велероссія нарицает Тетерваками. Чего же стыдиться? Тетервак вѣдь есть Птица Глупа, но не злобива. Не тот есгь Глуп, кто не знает (еще Все Перегнавшій не родился), но тот, Кто знать не хочет. Возненавидь Глупость, тогда, хотя Глуп, Обаче будеши в Числѣ Блаженных оных Тетерваков: ОбличаЙ премудраго, и ВОЗЛЮБИТ тя14. Обличай, де, его, яко Глуп есть. Как же он есгь Премудр? яко не любит Глупости. Почему? Потому что пріемлет и любит Обличеніе от Другов своих. О! да сохранит Юносгь твою Христос от умащающих Елеем Главу твою, от Домашних сих Тйгров15 и Сирен.

Аминь.

1787-го Лѣта, в Полнолуніе послѣднія Луны Осѣннія16.

ОСНОВАНІЕ ПРИТЧИ "Той избавит тя от сѣти ловчія..." Псалом 90, ст[их] З17.

***

"Бдите и молитеся, да не внидите в напасть". ХРИСТОС18

***

"Горе вам, богатолюбцы! яко отсгоите от утѣшенія вашего". ХРИСТОС19

***

"Блажени нигціи духом..." ХРИСТОС20 ***

"Обрящете покой душам вашим..." ХРИСТОС21 ***

ПРИТЧА, НАРЕЧЕННА:

УБОГІЙ ЖАЙВОРОНОК,

С НИМ РАЗГЛАГОЛЬСТВУЕТ ТЕТЕРВАК О СПОКОЙСТВІИ

Тетервак, налетѣв на ловчую сѣть, начал во весь опор жрать тучную ядь. Нажрався по уши, похаживал, надуваясь, вельми доволен сам собою, аки буйный юноша, по модѣ одѣтый. Имя ему Фридрик. Родовое же, или фамиліальное, прозваніе, или, как обычно в народѣ говорят, фамилія: Салакоіг1.

Во время оно22 пролѣтал Сабаш (имя жайворонку) прозваніем Сколарь23. "Куда тя черт несет, Сабаш?" - воскликнул, надувшися, Тетервак.

Сабаш. О возлюбленный Фридрик! мир да будет тебѣ! радуйся во Господѣ!

Салакон. Фе! запахла школа.

Сабаш. Сей дух для мене мил.

Салакон. По іубам салата, как поют притчу.

Сабаш. Радуюся, яко обоняніе ваше исцѣлилося. Прежде вы жаловалися на насморк.

а Салакон есть Еллинское слово*1*. Значит нищаго видом, но лицемѣрствующаго богатством ХВАСТУНА. Сих лицемѣров преисполнен мір. Всяк до единаго из нас больше на лицѣ кажет, нежели имѣет; даже до сего сатанинское богатство нищету Христову преодолѣло, осквернив сим лицемѣріем и самые Храмы Божій, и отсюду выгнав нищету Христову, и отвсюду. И нВсть человѣка, хвалящагося с Павлом нищетою Христовою*2).

Салакон. Протершись, брат, меж людьми, нынѣ всячину разумѣю. Не уйдет от нас ничто.

Сабаш. Тетервачій вѣдь ум остр, а обоняніе и того восгрѣе.

Салакон. Потише, друг ты мой. Вѣдь я нынѣ не без чинишка.

Сабаш. Извините, Ваше Благородіє, Ей! не знал. Посему-то вѣдь и хвост, и хохол ваш нынѣ новомодными пуклями и кудрявыми раздуты завертасами.

Салакон. Конечно. Благородный дух от моды не отсгает. Прошу, голубчик, у мене откушать. Бог мнѣ дал изобиліе. Видишь, что я брожу

Відгуки про книгу Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: