Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

<31> Версаль (франц. Versailles) - містечко неподалік Парижа (тепер - південно-західне передмістя французької столиці), де з 1682 р. до Великої французької революції була резиденція короля. Створений тут розкішний палацово-парковий ансамбль є яскравою пам'яткою французького класицизму.

156 Як свідчить Діоген Лаерцій (II, 8), першим, хто стверджував, що "на місяці є міста, ба навіть гори й долини", був Анаксагор [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 105].

157 Сковорода, що був, як в один голос стверджують коментатори, передовсім "філософом себепізнання" [див., зокрема: Мірчук І. Г. С. Сковорода. Замітки до історії української культури. - Прага, 1925. - С. 10; LoGattoE. L'idea filosofoco-religiosa russa da Skovoroda a Solovjov // Bilychnis. Rivista di studi religiosi. - Romae, 1927. - P. 82; Haase F. Die kulturgeschichtliche Bedeutung des ukrainischen Philosophen Grigorij Skovoroda// Jahrbuch fur Kultur und Geschichte der Slaven. - 1928. - Bd. IV. - Hft. 1. - S. 24; Arsieniew N. von. Bilder aus russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift fur Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. - Konigsberg; Berlin, 1936. - Bd. I. - Hft. 1. - S. 4; CyzevskyjD. Skovoroda-Studien: IV. Skovoroda und Valentin

Weigel// Zeitschrift fur slavische Philologie. - 1935. - Bd. XII. - S. 324; WinterE. Byzanz und Rom im Kampf um die Ukraine (955-1939). - Leipzig, 1942. - S. 118; Kultschytzkyj A. von. Der universalistische Humanismus Komensky's und der personalistische Humanismus Skoworoda's// Kratochvil Jos. a spolpracovnici. Ma vlast. VII. dil. - Stuttgart, 1974. - S. 38; Erdmann-Pandzic E. Bemerkungen zu Leben und Werk von H. S. Skovoroda// Zeitschrift fur Slawistik. - 1990. - Bd. 35. - № 5. - S. 654], досить часто говорив про марність "зовнішнього знання".

158 Сковорода називає Бога-творця "астрономом", "економом" (від гр. оіктоцос, -'домоправитель') чи "геометром" задля того, щоб окреслити премудрість Божого влаштування світу. Отже, людська економія є наслідуванням економії Божої, а людина є економом "того свѣта". Таку думку можна знайти і в інших старих українських богословів. "Предвѣчная мудрость Божая, - писав, наприклад, Петро Могила, - устроивши совершенно всю вселенную подсолнечную, в економію, албо завѣдованс, подала одному человѣку..." [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 916].

159 Аврелій Августин (Decimus Aurelius Augustinus) (354^30 pp.) - найвидатніший представник латинської патристики, чиї твори були в старій Україні дуже популярні [див.: УшкаловЛ. "Правду Авіустин співав"// УшкаловЛ. З історії української літератури XVII-XVIII століть. - Харків, 1999. - С. 59-72]. Дмитро Чижевський мав підстави стверджувати, що Авіустин належав до кола найулюбленіших авторів Сковороди [див.: Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974. - S. 24]. Наш філософ спирався на Августина в ході розгляду питання про матерію та форму, про пізнання як "анамнезис" (згідно з Авіустином, "душа принесла всі її зв'язки із собою; те, що ми вчимо, є не що інше, як спогади та приведене до свідомості"), про "серце", "обоження", безпочатковість світу в часі тощо. Покликаючись на Авіустина, він розв'язував також проблему "двох воль" (Божої та власної) у людині. До речі, Авіустинові уявлення про свободу волі на тлі світової філософської та богословської думки блискуче висвітлив перегодом далекий родич Сковороди Володимир Соловйов [див.: Философский словарь Владимира Соловйова. - Ростов-на-Дону, 1997. - С. 446-460].

160 Див., наприклад, у «Сповіді» (7. XVI. 22): "І я шукав, що є нечестя, і переконався, що це не субстанція, а підступність волі, яка відвертається від досконалої субстанції - від Тебе, Боже мій, - до низьких речей, вона викидає з себе 'свої нутрощі' і тільки зовні надувається" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. -С. 120].

161 Сковорода говорить тут про те, що розіп'ятість людської волі між "горнім" та "дольним" світами може бути переборена подвигом аскетичного змагання проти "волі змислів", тобто проти "власної волі" (propria voluntas) [див.: Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 84-86]. Ідеться також про те, що вільна воля людини часто стає сваволею супроти Божого промислу. Як писав Антоній Радивиловський, "человѣк на сем свѣтѣ бѣжит прудким бѣгом не так до доброго, як до злого, не так до цноты, як до нецноты" [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 130].

162 Парафраза Епікурової сентенції (з його листа до Менекея): "Слава Богові, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним", - яку передав Діоген Лаерцій (X, 130) [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 435].

(зг) у СПИСКу помилково: "1743 г." Славетний трактат великого польського та німецького астронома й математика Миколая Коперника (пол. Mikolaj Kopernik, нім. Nikolas Koppemigk, лат. Nicolaus Copernicus) (1473-1543 pp.) «De revolutionibus orbium coelestium» («Про обертання небесних сфер») був виданий незадовго до смерті автора заходами його учня Георга Йоахіма фон Лаухена (Ретіка) у Нюрнберзі. Геліоцентричну систему Коперника докладно розглядали в старих українських курсах натурфілософії. Наприклад, Феофан Прокопович присвятив їй спеціальний розділ, де подав, зокрема, і малюнок "Коперникових сфер" [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 287-289].

<33> Гр. офаїра - 'куля'.

(34> Ад (гр. Іхдцс,, абоАібг/д) - у грецькій міфології царство мертвих.

<35> Фурія (лат. Furia) - якась одна з давньоримських богинь помсти, яких ототожнювали з грецькими ериніями. З міфології їх відомо три: Мегера, Тісіфона й Алекто [див.: Словник античної міфології. - Київ, 1989. - С. 103-104, 208-209]. В емблематичній традиції фурія символізувала мізантропа. Див., наприклад, 24-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Фурія, или человѣконенавистник» та підписом: "Се есть зависть и ненависть. Invidia" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 6-7].

163 Думка про те, що єдиним джерелом гріха є власна воля людини, у гамартіології

XVIII ст. була звичною [див.: Derdziuk A., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 118]. У сучасному богослів'ї вона може звучати так: "Наш вільний вибір... свідчить про недосконалість занепалої людської природи, про втрату Божої подоби. Затемнена