Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
4 Пор.: "Пошився у дурнъ" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. -С. 243; див. також: Номис, № 6245; Франко, № 11001,11069].
5 Зиновій Богдан Хмельницький (бл. 1595-1657 pp.) - гетьман Війська Запорозького, вождь української революції середини XVII ст. Сковорода висловлює тут прикметний для ідеології українського бароко погляд на Богдана Хмельницького як на Божого обранця, котрий, неначе Мойсей, виводить свій народ із неволі. Пор., наприклад: "І ти, Чигирине, місто українне, не меншую славу / Тепер в собі маєш, коли оглядаєш в руках булаву/ Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця, / Хмельницького чигиринського, давнього запорожця. / Бог єго вказал і войську подал, аби ім справовал, / Ажеби покорних од рук оних гордих моцно обваровал" [Піснь о пану Миколаю Потоцькім // Українська поезія. Середина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. - Київ, 1992. -С. 100].
Fabula
Как толк(і) солнце в вечеру запало,
И вездѣ Небо темнозрачнсо стало,
На тверди звѣзды блеснули прекрасны,
Как дорогіе Каменья алмазни,
Ѳалес72 закричал: "Старухо драгая!"
"Чего ти кричиш, Мудросте глупая73?" "Полнсо мнѣ уже сидѣть на сем мѣстѣ. Поведи мене смотрѣти на звѣзды".
Пошла перед ним старуха драгая,
А за нею вслѣд и Мудросгь глупая.
Пошли туди, где Холм високомѣстной, Отколь способпсі) смотрѣть на круг звѣздной. "сой, - мудрец крикнул, - пропал я, старухо!" Впав бѣдній в яму, одбил себѣ ухо.
"Не впал бы ты в ров, безтолковій дѣду,
Чему моегсо не держишся слѣду?
Как ты, не видя перед носом рова,
Можеш знать звѣзды, главо безтолкова?"74 З сих спекуляцій75 повела старуха Назад до дому Мудреца без уха.
Ѳалису, філософу милисійскому, от единыя бабы обругану быти. Той бо, возвед нѣкогда очеса своя на высоту небесную усмотрѣти теченіє звѣздное, случаєм же впаде в яму и повредися болѣзненно, что видящи єдина баба поношаше ему, глаголющи: 'Оле безумнаго філософа, гарних теченіє изслѣдити хотѣвша, низу же ямы ископанныя усмотрѣти неумѣвшаго"' [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 112 (зв.)-
113 (друга пагін.); див. також: Галятовський І. Месія правдивый. - Київ, 1669. - Арк. 447; РадивиловськийА. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 447; Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 366 (зв.)].
2 Очевидно, Сковорода має на думці слова Гомера (Іліада, XVII, 32): "Мудрий дурень по шкоді" [Гомер. Іліада / Переклав із старогрецької Борис Тен. - Київ, 1978. - С. 287].
3 Пор. українські народні приказки: "Зорі гцитаєш, а під носом не бачиш" [Номис, № 6613]; "З неба зорі хватає, а під носом не бачить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 446].
4 Спекуляція (лат. speculatio) - 'споглядання'.
Fabula de Tantalo1
Цар Тантал2 когдась Іовиша3 до дому Цехмистра з Богов звал к Пиру царскому. Іовиш вѣдал Полїтичньї нравы,
Взаим Тантала на Небешы сгравы Просил. Но куди Небешое Зало!
Совсѣм Тантала перещоголяло.
Іовиш своєю) Любезногсо Гостя Не хотѣл пустить без дара так проста. "Проси, - говорит, - что хоть при отходѣ!" "Дай мнѣ тут кушать во вѣчніи роды", ытвѣщал Тантал. Іовиш оскорбился,
Что Тантал просить так не устидился.
Но, помня важносгь шляхетского слова, Сказал, что ему дорога готова.
Стал Тантал в Небѣ пировать оттолѣ.
А чего ж то нѣт при небесном сголѣ?
Тут вина разны. Тут Нектар4 солодкій, Услаждаюгцій божесгвенны глоткы.
Тут Амвроая5, вишних богов снѣды, Против ней пустош панскіи обѣды.
Вездѣ багрѣют розы пред глазамы,
Чудній вездѣ курят Ѳиміамы6.
Кричат по Залѣ Музы Сладкогласны,
Все сам подносит Ганїмед7 Прекрасній. Бахусов пѣсгун сам пляшет пресмѣшнсо, Всякій род шутов шутят преутѣшнсо.
И хоть в том Хорѣ не бывал Далбльо8, Однак за таких сто могл сам Апблло9. Короткеє сказать: всѣ чувсгва тѣлесны Услаждали там сладосты чудесны.
Тантал сидячи все смотрит умилнсо,
Все воздихает, хоть всего обплиса Все лице моргцит, страх трет его члены, Трясевицею будто пораженній.
Что за причина? Сверху сквозь хорбмы Низпугцен висит камень пресогромнїй.
Над саменкою егсо головою,
Не дает ему сіідіітп в покою.
Боится, бѣдній, как себе порушит,
На власб висит, вот вот в прах сокрушит.
Цей твір Сковорода написав або в каврайський (друга половина 1750-х pp.), або в харківський (1760-і pp.) період. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 75 [зв.]). «Fabula de Tantalo» вперше була надрукована в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.
1 "Фабула про Тантала" (лат.).
2 Тантал (гр. TavxaAoc,) - син Зевса та німфи Плуто, лідійський чи фрігійський цар. Сковородинська версія Танталової історії, відбігаючи від сюжетів класичної грецької міфології, нагадує ту, що її подає Еразм Роттердамський у своїх «Colloquia familiaria» [див.: Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 633]. Тим часом Дмитро Чижевський [див.: Чижевський Д. Деякі джерела символіки Г. С. Сковороди. - Прага, 1931. - С. 21 (відбитка з: Праці Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Михайла Драгоманова в Празі. Науковий збірник. - Т.ІІ); ЧижевськийД. Український літературний барок / Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. -
С. 189] називав імовірним джерелом сюжету цієї поезії Сковороди емблематичну збірку Отто Ван Вена [Othonis Vaeni Emblemata Horatiana, imaginibus in aes incisis atque Latino, Germani, Gallico et Belgico carmine illustrata. - Amstelaedami, 1684. - P. 75]. Зрештою, можна пригадати й трактат Плутарха «Про марновірство», де подано схожу версію [див.: Плутарх. Сочинения. - Москва, 1983. - С. 399]. Традиційне тлумачення Танталової історії є, наприклад, у творах
