Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
— час перебування засудженого у слідчому ізоляторі при тимчасовому його переведенні з виправної колонії у разі необхідності проведення слідчих дій з його участю (ст. 4101 КПК, ст. 90 КВК);
— час перебування засудженого до позбавлення волі у лікувальних закладах МОЗ України під час відбування покарання та у виправних колоніях лікувального профілю ДКВС України (статті 88, 116 КВК, ст. 406 КПК);
— час перебування засудженого у відпустці (ст. 111 КВК);
— час безпосереднього відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі у виправній колонії (статті 87, 93 КВК), включаючи час перебування особи у транспортних засобах, пересильних пунктах, слідчих ізоляторах та інших установах виконання покарань у разі переведення засудженого до іншої виправної колонії (ст. 88, ч. 2 ст. 93 КВК).
Вчинення злочину засудженим до позбавлення волі у цей період, крім часу перебування особи як обвинуваченого до винесення рішення по справі, за якою він засуджений, вважається, згідно з чинним законодавством повторним (ст. 32 КК) або рецидивом (ст. 34 КК). У такому разі покарання такій особі призначається за правилами ст. 71 КК України, тобто суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Саме про таку категорію засуджених йдеться у п. 3 ч. 2 коментованої статті.
16. Смертна кара (виняткова міра покарання) — це один з видів покарання, що існував в Україні до 29 грудня 1999 р., коли Конституційний Суд України своїм рішенням визнав його таким, що суперечить Конституції України. На підставі цього рішення Верховна Рада України прийняла закон про виключення смертної кари з Кримінального кодексу України та запровадження нового виду покарання — довічного позбавлення волі — шляхом доповнення Кримінального кодексу України новою статтею 252.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р. всі справи щодо осіб, які були засуджені до смертної кари, судами були переглянуті та замінені на довічне позбавлення волі. Порядок такої заміни передбачений ст. 409 КПК України.
17. Помилування — це один з видів звільнення засудженого від відбування покарання (ст. 87 КК). Помилування здійснюється стосовно індивідуально визначеної особи Президентом України.
Відповідно до п. 2 Положення про помилування таке звільнення від відбування покарання здійснюється у виді:
— заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (у цьому разі позбавлення волі має бути на строк, не менший від 25 років (ч. 2 ст. 87 КК);
— повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;
— заміна покарання або невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.
Рішення Президента України про помилування засудженого оформляється Указом Президента України.
Укази Президента про помилування засуджених надсилаються:
1) щодо осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань, — ДДУПВП;
2) щодо осіб, які відбувають покарання або засуджені до інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також які звільняються від додаткових покарань, — відповідним судам;
3) щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або до службових обмежень військовослужбовців, — Міністерству оборони України.
Крім того, Укази Президента України про помилування засуджених надсилаються МВС України для відома та іншим органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.
У коментованій статті йдеться про засуджених до смертної кари або довічного позбавлення волі, які були помилувані Президентом України.
Згідно з встановленим в Україні порядком офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності, Укази Президента України набувають законної сили з моменту їх оприлюднення в офіційних виданнях.
Органи, на які покладено виконання Указів Президента України про помилування засуджених, про їх виконання повідомляють Секретаріат Президента України.
18. Амністія — це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується щодо індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.
Акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не є декриміналізацією і не ставить під сумнів законність і обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків.
Законом про амністію може бути передбачено:
— повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія);
— часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія);
— заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.
Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання. Проте амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рішенням суду.
19. Господарське обслуговування слідчих ізоляторів — це один із видів службової діяльності персоналу місць попереднього ув’язнення, що спрямована на забезпечення утримання під вартою затриманих і заарештованих осіб та інших завдань життєдіяльності цієї установи. Окремі функції господарського обслуговування здійснюють засуджені, щодо яких вирок вступив у законну силу та які виявили бажання відбувати призначене їм покарання у виді позбавлення волі не у виправній колонії, а у слідчому ізоляторі.