Аналітична історія України - Олександр Боргардт

* * *

І наостанку – дещо про оту «Вєлікую Отєчєствєнную». Ще перед нею, після поразки Франції у Другій світовій, шеф штабу генерал Гамелен передав СССР офіційний звіт французького генштабу про війну 1939–1941 на заході. Звіт був переданий до совецької розвідки, яка проаналізувала дії німців і прорахунки французів та видала розлеглі рекомендації щодо боротьби проти взаємодії танкових з’єднань, підтримуваних артилерією та авіацією. Тодішній начальник генштабу КА – Г. К. Жуков – повернув ці рекомендації з властивою йому хамською резолюцією: «Мнє ето нє нужно»; додавши при цьому дещо загадкове речення: «Сообщітє, сколько ізрасходовано заправок горючєго на одну колєсную машіну». Коментарі, як кажуть в таких випадках, – абсолютно зайві…

13. Велике Пограбування

Простий солдат «Вєлікой Отєчєствєнной» віддано робив своє, просте та зрозуміле, бив ворога та захищав батьківщину, але, понад його головою творилися часом речі дивні та на перший погляд незрозумілі. Чим вище – тим і дивніші. Так само було й цим разом.

Московська казка про «Прєдатєльскоє нападєніє німєцкіх фашістов на СССР» («занятий мірним трудом»!), – є нечувано вразливою з іще одного боку. Тут нам прийдеться повернутися до тих часів, коли «старшій брат» подарував нам відразу аж два нових слова, коли совєцькі люди зустрічаючись питали одне одного: «А ви как? – уєзжаєтє в евакуацію ілі остаєтєсь в оккупаціі?» «Уєзжалі» – по-різному, хто разом із улюбленим котом і фікусом у глечику, а хто й у «товарнякє», у чому стояв; а ще хтось – так і пішки уходив…

«Евакуація», що хотінням долі стала рідною сестрою «оккупаціі», мислилася, як вивіз із України у стислі терміни – якнайбільшої кількості різного добра і ресурсів до Росії: продовольства, худоби, вугілля, металу, машин – цілих заводів і т. п.; ну, і кваліфікованих працівників, без яких ці заводи працювати не будуть, обернуться на гору металолому. Чого не можна було вивезти до себе, рекомендувалося по можливості понищити, аби «нє досталось врагу».

Як відомо досі, встигли вивезти в такий спосіб більше 2 млн. тонн хліба, 2 млн. голів великої рогатої худоби (20 % загальної кількості), 2 млн. голів свіней (40 %), та 3 млн. голів вівці (50 %), – фантастичне пограбування країни, погодьтеся!

На те, щоби так обібрати Україну, кинувши її під ноги Гітлеру, – потрібні були чималі матеріальні засоби, в тому числі – мільйони залізничних вагонів. Вагонів – різних. Бо, «пассажірськімі» виїздили лише партійні бонзи. А отой, прислівний «послєдній совєтскій чєловєк», що за словами вождя був «бєсконєчно вишє любого буржуазного чінуші», – задовольнявся, на відміну від совєцького «чінуші» – й «товарняком». От і гнали з України на схід і на північ «товарнякі», завантажені по вінця продовольством, майном, машинами, худобою, а часом – і рабами. Зі совєцьких брали не будь-кого, людей, з якими можна буде хутко зібрати заводи на новому місці та хутко наладнати виробництво на них, кваліфікованих.

Всього було вивезено до Росії – десь, так кажуть, до 4,5 млн. людей. Як партійних бонз ні до чого, так і кваліфікованої «рабочєй сіли».

Останні, як би це сказати, вже з причини своєі кваліфікованості (не дарма ж їх верхівку колись презирливо іменували «спєци»), не завжди були схильні виїздити з причин невеликої, так би мовити, захопленості у совєтах, отже… На цей прикрий випадок були створені «лєтучіє отряди» НКВД, і як хтось там не палився до «евакуаціі», – негайно оголошувався у розшуку.

Але, був у всій цій кампанії – і певний дражливий момент.

Німці, як було добре відоме вже тоді, набули славу людей правдивих, та попри постійні заклики доктора Гьоббельса брехати більше – своїх справжніх намірів ніколи не укривали. А в цьому й були повною протилежністю більшовикам, які, можна так сказати, з самого початку стояли на брехні. Втім, як і червоні, відправляючи незгодних із ними до канцтаборів. Але – не тільки. Бо, була ще одна – неполітична категорія населення, на яку точили зуби гітлерівські бонзи, – звичайні жиди, яких вони нищили, де тільки могли дістатися. Отже, й здавалося би, що більшовики – «самиє гуманниє в мірє» – мають першочергово евакуювати жидів, рятуючи від неминучої смерті, але ж, – ні! Про це жодної мови не було, тільки «в общєм порядкє». Отака собі цікава «дружба народов». Та вони ж, сталінські більшовики, й запрограмували заздалегідь оті Бабини Яри; ніхто інший…

І – дійсно, чому б і ні? Адже, йшлося про якихось іще пару мільйонів людей. Відмовтеся від вивозу якихось ницих підприємств вторинного значення, і все можна буде зробити. Та, не зробили… знаючи, підкреслимо ще раз, що ці люди приречені. Отже, коли вас наступним разом переконуватимуть, що більшовики тоді рятували світ, людство, – не забудьте ще раз плюнути їм у вічі. Не людство вони рятували, а свої власні шкури, ладнаючи свої російські гешефти з Гітлером.

Зате, з яким садистичним задоволенням допитували потім слідчі СМЕРШа або НКВД отих нечисленних жидів, яким пощастило витримати окупацію: «Ви жє бил єврєй, почему оні вас нє унічтожілі?! – значить – «сотруднічал с немцамі»! А виходу їм не було, як тільки з окупації – в окупацію. Бо, не могли ж вони податися на захід разом із німцями, як це зробило чимало українців.

Підняли ми це питання не випадково. Бо, радив би подумати над цим отим сучасним москво-патріотичним жидам, які сьогодні щосили гудять Україну, репетуючи про «союз»: старий чи новий, – аби «союз с Россієй». Та – далебі. Бо для того, щоби думати, треба ще щось і в голові мати…

Але все це – тільки певні окремі аспекти евакуації, а є й інші. Один з них полягає на тому, що така велика справа не здійснюється імпровізовано, – от прийняли на п’ятий день війни постанову ЦК і Совнаркома, і все пішло, як за чаклунською паличкою. Адже, й потяги повинні рухатися вільно, не заважаючи одне одному, а на це потрібні заздалегідь укладені графіки руху. Та й більш-менш складну машину, скажімо, прокатний стан – не можна демонтувати так просто, без плану. Втім, так само, як неможливо без плану і графіка установити та запустити на новому місці, у стислі та обмежені терміни. Такі плани не розробляють за п’ять днів по «нєожіданном і предатєльском нападєніі», їх укладають роками.

Отже, на кожному українському заводі уже мав бути заздалегідь укладений план його демонтажу і вивізки. Ще раз – за дні, або навіть місяці такі плани не створюються.

Так ми, логічно та закономірно підходимо до головної думки: що деталічні плани евакуації України були