Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Згаданий Л. Смірнов не був новачком у своїй брудній справі наклепу, у Смоленську теж судив німецьких військових злочинців, а безпосередньо з Нюрнбергу був перекинутий на подібний процес у Токіо. У Хабаровську він же судив потім японців, які – ніби, використовували підчас війни з СССР, тільки подумати! – бактеріологічну зброю.
Можна додати, що він же написав і післямову до твору А. Полторака, де порівняв самозахисні дії Ізраїлю в Ливані – з діями Гітлера. Отже, – ще й тваринний жидофоб.
Одне слово, господін Л. Смірнов, як і його тодішній патрон, господін Р. Руденко, обидва були типовими представниками московської тоталітарної системи; тобто – завідомими злочинцями проти людства.
Цікаві справи були тоді й з процесом в Хабаровську, проти японських військових, які воювали – ніби – бактеріологічною зброєю.
Нагадаємо для тих, кому постраждала пам’ять, що Японія заключила з СССР пакт про ненапад, та стисло його весь час дотримувалась. Совєти порушили цей пакт, як порушували, загалом, усі подібні пакти, крім хіба єдиного, – пакту Молотова-Ріббентропа. Вони напали на Японію (якби це було навпаки, було би обов’язково додане – «зрадницьки»: пам’ятаєте їхню подвійну мораль?), після її національного нещастя – скинення атомової бомби на Хіросіму; в надії – ясна річ, прихопити й собі щось із японського добра. Ну, ви знаєте, – оті чотири острівці, що їх постійно трясе та пів-Сахаліну; аби перепаскудити його остаточно. Кампанію було покінчено ще до зими 1945/1946.
Японців тоді звинувачували у розповсюдженні пошестей через спеціально заражених ними комах, переважно мух. Фігурували й речові докази, а як же! – світлини з великими купами комах, чомусь на тлі білого снігу, на якому комаха, як не замерзає, то й не рухається. Справі надали міжнародного розголосу та 100 % правильність усього підтвердив західний експерт, австрійський юрист Гайнріх Брандвайнер. В наступному він посяде певну позицію у так званому «Двіженіі сторонніков міра» (наче десь були прибічники війни!), завданням якого було заважати оборонним заходам НАТО та всіляко сприяти озброєнню СССР. Таке собі непогане втілення славетного гасла – «Пройдисвіти всіх країн – єднайтеся!» Цей комуністичний балаган проіснує аж до розпаду всесвітнього агресора.
Перед війною, 1934 у Відні підняли були збройне повстання проти республіки такі собі ліві «шуцбундовци» (12.02–16.02), яких хутко знезброїли та судили. Судив окружний прокурор Флорідсдорфу, передмістя Відня, де все відбувалося, – Гайнріх Брандвайнер; можливо – той самий «експерт». Ймовірність цього істотно підвищується за рахунок чотирьох співпадінь: громадянства, фаху, імені та прізвища.
Багацько шуцбундівців, ще перед війною, поховалося до СССР, «родіни всєх трудящіхся», але потім були, разом із іншою червоною дрібнотою, 1940 символічно подаровані НКВД – гестапо; на знак щирої приязні між новими союзниками.
Але, ми дещо відволіклися, бо на процесі було ще чимало цікавого. Наприклад, заступник головного совєцького обвинувача – Ю. Покровскій шив генерал-полковникові Альфреду Йодлю вину за масові вибухи на Хрещатику в Києві, добре знаючи, очевидно, що все це було совєцькою роботою; від початку та до кінця.
* * *
Нюрнберг – хибний у своїй основі, – мав і своє багаторічне продовження. Час від часу, деінде, хапали колишніх наці та судили. Але, судити людину десятки років потім, засновуючись здебільшу на свідченнях інших людей, скільки б їх не було, – це є типове юридичне безглуздя, враховуючи ненадійність та крухкість людської пам’яті. Однак, такі «процеси» подекуди відбувалися й через півстоліття по закінченні війни.
Повне юридичне безглуздя чогось подібного – підкреслимо це ще раз, – примушує думати, що Захід заспокоював у такий спосіб своє брудне сумління, марно намагаючись компенсувати стале потурання злочинам совєтів, злочинам, які там – «у них» – не були навіть ніколи офіційно визнані, бодай вже – затавровані.
Бо, хто й коли, який демократичний західний уряд – засудив голодомори 1921, 1933 або 1947? – а хоч і масовий терор 1937? Або депортації цілих народів, які є чистим геноцидом, згідно міжнародного права?
А засуджувати – було, що. Не станемо порівнювати військові втрати – у німців 6 млн. Тут гітлеризм надобре заощадив житті своїх німців. На відміну від сталінизму (втрати у п’ятеро більші). Скільки саме людей знищив гітлерівський режим, як це не дивно, – й досі певно не відомо; можливо – кілька мільйонів, хоч дехто ставить йому в провину значно більше. Максималізуємо, поставимо на його конто 10 млн. В той же час, сталінському режимові приписують і 60 млн. (А. Солжєніцин). Можливо, що й це є перебільшення, але… Навіть, як відняти військові втрати – вийде втроє більше. Непорівняними є й темпи. Бо більшість цього припадає на роки 1917–1947, отже… А за тридцять років гітлерівський Третій райх (протримайся він) – всього й спромігся би винищити лише 25 млн. Отже, – не до порівняння.
Отже, й не дивно, що всебічне поважання з боку західних демократій – заскарбив собі саме Совєцький Союз, – де там до нього якимось ницим наці!
* * *
Дивним він був, отой Нюрнберг, та саме з юридичного пункту зору, в першу чергу. Бо, нацистська Німеччина, що там казати, була все ж переважно правовою державою. Коли відправляли до таборів комуністів, то на це був закон про антидержавну діяльність. Коли переслідували жидів – то на підставі расових законів. Нелюдські закони? – так, безумовно. Але, що ж це тоді за «виконання злочинних наказів»? – коли ці накази не протирічать прямо законам країниі
Було, на жаль, і дещо більше. Коли приймали статут трибуналу, визначали його напрями, визнали злочинними низку дій, які вже були перед тим (!). Тобто – нонсенс із нонсенсів – закон набував зворотню силу!..
Але, на відміну від цього суду, що відбувся, хоч і не прикрасив тим репутацію XX ст., – міг би бути юридично бездоганним подібний же суд, що не стався. Від якого свідомо звільнили злочинний більшовизм його західні покровителі – «стовпи демократії».
Бо, як Гітлер прийшов до влади після всенародного голосування, проведеного у стислій відповідності до законів країни, то на чому ж базувалася влада отого їх «кремлівського мрійника»? – як його самого, так і його наступників, аж до 1991? Очевидно, на узурпації влади, на її насильницькому захопленні.
А,
