Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
С. 1102-1106; Вып. 47. - С. 1122-1126; Вып. 48. - С. 1154-1156], "антилібертинську" спрямованість проповідей Івана Деванди та деяких василіянських друків, інспіровані, очевидно, активними спробами протидії поширенню ідей французького вільнодумства з боку католицької Церкви, утіленими в численних книжках на взір двотомового віленського видання 1786 р. «Filozof bez reliij» тощо.
32 Див.: И Пре/ІВСТИ ЄГО /«НОГОЮ БЕСІДОЮ, ТЄНЄТіі/ИИ же оустенъ (въ В/іХдъ) прив/іече ЄГО. Онъ же Звїе ПОС/Т^ДОВЛ єй швгсрбдѣвъ, Й Йкоже ВО/ГВ Hd 'ЗЛКО/іеНЇе ВЄДЄТСА, й йкш песъ Hd 0у"ЗБІ, й/ій Йкш ЄЛЄНБ О^А^В/ібНЪ стрілою въ йтрл: й спѣшйтъ йкш птйцл въ С^ТВ, не ВІДБІЙ, Йкш Hd дХшХ СВОГО течетъ. Nfi^b оуво, СБШЄ, ПОС/іХішЙ /ИЄНЄ Й ВНИ/И^Й г/мгб/і(лміъ оуттъ /иой^ъ, дл не оук/іонйтсА въ пХтй вік сердце твоє, й дл не Пре/ІВСТЙШИСА ВЪ СТе^А^Ъ Є^: /ИНОГИ^Ъ во о^А^вйвши ни^верже, Й ВЄ^чЙС/ІЄННИ йтв, Й^же оувй/id єсть: пХтїе Здшвві ДО/ИЪ Є-S НИ^ВОДАфїИ ВЪ СОКрШВИЦкІ С/ИЄрТНіІА (Книга Притч Соломонових 7: 21-27).
33 Як свідчив Светоній у «Житті дванадцяти цезарів» (II, 25), Авіуст любив повторювати цей вислів, маючи на думці дії взірцевого полководця, якому "менш за все личить бути поспішливим та необачним" [Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей / Пер. с лат., предисловие и послесловие М. Д. Гаспарова. - Москва, 1990. - С. 47].
34 Гр. адцс; (чи Aidr/t;) - 'підземне царство'; у Новому Заповіті - 'пекло'.
35 Євангелія від св. Дуки 10: 18.
36 Олександр (гр. ААІ^аѵброі;) Македонський (356-323 pp. до н. е.) - великий завойовник стародавнього світу, учень Арістотеля. У старій Україні образ Олександра був знаний десь від середини XIII ст. завдяки перекладному роману «Александрія». Олександр - один з улюблених персонажів української барокової літератури. Наприклад, Антоній Радивиловський порівнював із ним Христа [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 764; Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. З (зв.)], Феофан Прокопович, покликаючись на трактат Плутарха «Про спокій душі», згадував про те, як Олександр заплакав, коли дізнався, що число світів - безконечне [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 313], а в Івана Максимовича є поезія «Цар Александер», в якій ідеться про зустріч Олександра з кініком Діогеном [див.: Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 112-113 (зв.)]. Образ Олександра, з одного боку, втілював марність дочасних прагнень людини, ілюзорність земної влади та величі, а з другого - уособлював мудрого володаря й мудрого чоловіка як такого.
37 Про це писав Пліній Старший у своїй «Природознавчій історії» (XXXV, 85): "Апеллесові властива була надзвичайна привітність, чим він здобув ласку Олександра Великого, який часто бував у майстерні художника. Крім того, як мовилось вище, Олександр окремим розпорядженням заборонив будь-кому, за винятком Апеллеса, малювати його портрети. Але, коли Олександр одного разу в його майстерні довго розводився про малювання без достатнього знання справи, Апеллес увічливо порадив йому мовчати, попереджаючи, що в противному випадку з нього сміятимуться хлопці, які розтирають фарби" [Віхи в історії античної естетики: Збірник. - Київ, 1988. - С. 204-205]. Слід сказати, що популярні сюжети про Апеллеса (наприклад, про його суперечку з чоботарем) старі українські письменники брали здебільшого з XXXV-ої книги «Природознавчої історії» Плінія Старшого [див., зокрема: Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 226].
38 Лат. sententia - 'думка, погляд, вираз'.
39 Парафраза Євангелії від св. Івана 14: 27. Пор.: /Ийръ шстлв/іакі валіъ, /ийръ /ибй длп
Bd/ИЪ.
40 Книга Притч Соломонових 11: 6.
41 Євангелія від св. Луки 17: 21.
42 "Знаття вершин Нілу" - образ, узятий з риторичної топіки. Згадаймо, наприклад, такий самий образ у поезії Горація (Оди, IV, 14): "...Ніл, що й досі витік ховає свій" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 106]), або в «Євхаристеріоні» Софронія Почаського: "Нурт рѣки красномовства, юж початок Нилу, / Будет знати поета..." [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнѣйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 295]. Цей образ мав цілу низку конотацій, починаючи від "знаття того, чого ніхто не знає" й закінчуючи "знаттям того, де знаходиться рай". Скажімо, Феофан Прокопович писав про Ніл таке: "Витікає з невідомого джерела, хоч деякі вважають, що він бере початок із священного місця і є річкою, яка називається Піон («Буття», кн. II). Однак з його початком пов'язане інше питання, а саме: чи існує рай і де він є" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 469]. А в курсі риторики Прокопович зазначав, що початки всіх народів сховані від нас так само, як джерела Нілу [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1979. - Т. 1. - С. 342].
43 Див. прим. 459 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».
44 Головне місто Аттики Афіни виникло на початку першого тисячоліття до н. е. Назву міста -АѲцѵса - Памва Беринда пояснював так: "без холма, без пагорка, без згромаженя, або от Аѳины, то єсть Минервы, богинь наук" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 336]. Заснування Афін було оповите легендами. Як зазначав, наприклад, Феофан Прокопович, дехто стверджує, що "праматір афінського народу походить не з чого іншого, як з самої землі" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 342].
45 За часів Сковороди гідрографи нараховували п'ять морів: Океан, Середземне, Червоне, Перське й Каспійське [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика //
