Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Розквіт Степової Скіфії IV ст. до н. е., що багатіла між античними полісами узбережжя Понту Евксинського і «варварськими» племенами Лісостепу, зміняється жорсткою кризою ІІІ ст. до н. е., причини якої досі є предметом дискусій в археології. Наслідком цих подій стало зникнення степових скіфів і поява в ІІ ст. до н. е. кількох нових племінних об’єднань, деякі з них набули рис елліністичних монархій, відомих у давній історії Причорномор’я як Малі Скіфії.

Раніше історіографія причиною колапсу Скіфії називала прихід сарматських племен — наступного кочового народу, що прийшов до Понту із глибин Азії — Маньчжурії і Алтаю. Проте ця подія за сучасною хронологією сталася приблизно на сто років пізніше зникнення Степової Скіфії. Отже, причина занепаду країни скіфських царів інша і криється в способі господарювання самих скіфів. Як відомо, в основу життєдіяльності скіфських племен був покладений екстенсивний спосіб ведення господарства. Земля кочового племені розподілялася на кочування, які в середньовічний час ми знаємо під назвою «улуси». Ці кочування забезпечували випас худоби царської родини і еліти. В IV ст. до н. е. відбувся останній поділ кочувань і, ймовірно, їх подрібнення. З іншого боку, сусідство із осілими суспільствами — грецьким і «варварським», призвели до того, що в цьому ж IV ст. до н. е. у скіфів починається процес седентаризації — осідання кочовиків на землю. Особливо інтенсивно і яскраво цей процес відбувався у Криму на кордонах хори античних держав — Херсонеса і Боспору, де поруч із еллінізованими скіфськими похованнями з’являлися ґрунтові могильники. Водночас до кордонів хори античних держав починають пересуватися із передгір’їв поселення таврів.

Писемні джерела нам дають не дуже багато інформації про цей час в Тавриці і Скіфії, зростає кількість повідомлень античних авторів тільки ІІІ–ІІ ст. до н. е., і це пов’язано із постійною загрозою з боку «варварів» античним містам, а згодом і низкою війн. Так що ж сталося ІІІ ст. до н. е. в причорноморських степах, що, з одного боку, припинило існування Степової Скіфії, а з іншого стимулювало приплив степового і іншого «варварського» населення до античних міст? Напевно, причиною стали не сармати, а зміни клімату. Екстенсивна економіка скіфів за умов сухого степу, який почав перетворюватися на напівпустелю, спонукала їх переходити до територій із кращими умовами зволоження, якими, власне, і були Передгірний Крим, Нижнє Подніпров’я і Придністров’я. І, якщо в Нижньому Подніпров’ї і Придністров’ї землі заселені не були, то в Криму щільність населення була більшою — окрім таврів, значна частина земель півострова в IV ст. була зайнята грецькими державами Херсонесом і Боспором. Частина «варварів» просунулась також в Північно-Західне Причорномор’я — на хору Ольвії і Тіри. Імовірно, що в Ольвійському полісі тісні взаємини із скіфами склалися раніше за кризу ІІІ ст. до н. е., про що свідчать і археологічні матеріали, і писемні джерела. Хоч би як там було, але в ІІІ ст. до н. е., а точніше між другою і третьою третиною ІІІ ст. до н. е., більшість садиб хори Херсонеса в Північно-Західному Криму згорає, а Херсонес втрачає майже всю свою дальню хору разом із Калос-Ліменом і Керкінітідою. Якщо розглянути пам’ятки скіфів поблизу античних поселень Північно-Західного Криму, то також можна впевнено говорити, що ці землі були ними освоєні і контакти із античним світом встановлені набагато раніше. В IV ст. до н. е. вони, найімовірніше, вже існували. Так що ж сталося в Західному Криму ІІІ ст. до н. е.? Про яку війну сперечаються археологи і історики і ким у ній предстали античні поселення Північно-Західного Криму, Херсонес, Ольвія і скіфи?

Отже, почнемо з Нижнього Подніпров’я. Наприкінці IV — на початку ІІІ ст. до н. е. в нижній течії Дніпра приблизно між сучасними містами Запоріжжя і Нова Каховка виникає низка поселень із матеріалом, ідентичним «варварським» поселенням хори античних міст Північно-Західного Причорномор’я. Цих «варварів» не можна назвати скіфами, радше, це нащадки населення лісостепу і мігрантів із заходу, ймовірно, гето-даків, кераміка яких часто зустрічається на хорі Ольвії і Тіри. Зв’язок із цими античними полісами не випадковий, адже в цей час принаймні хора Ольвії активно зростає, збільшується кількість садиб, і, навіть є підстави говорити про освоєння ольвіополітами Північно-Західного узбережжя Таврики, де була збудована садиба ольвійського типу біля агломерації Панське. Зі скіфами якихось воєнних дій у полісів північного заходу Понту в цей час не спостерігається, ймовірно, внаслідок певних договірних чи данинних відносин.

У середині ІІІ ст. до н. е. припиняє своє існування майже уся ольвійська хора, в цей же час припиняється функціонування нижньодніпровських городищ і поселень. Однак говорити про осідання тут на землю кочових скіфів попереднього часу, тобто V–IV ст. до н. е. не доводиться, радше, йдеться про населення Ольвійської хори, де ймовірна присутність еллінізованих скіфів, пов’язаних із правлінням скіфського царя Скіла. Найімовірніше, саме це населення просунулося на Захід, де в районі Добруджі виникла Мала Скіфія, і на південь, де в ІІ ст. до н. е. виникає Кримська Скіфія.

Мала Скіфія в Добруджі виникла близько кінця ІІІ ст. до н. е. і припинила своє існування в ході протистояння Понтійського царства і Римської імперії на початку І ст. до н. е., під час тих самих подій, в результаті яких відбулося припинення державності Кримської Скіфії. Імовірно, що етнічний склад і династи Дунайської Скіфії також доволі опосередковано ототожнювалися із саме скіфами степів, так само, як і в Криму.

Уже в ІІ ст. до н. е. регіон Нижнього Дніпра знову заселяється — тут нараховується не менше 15 пізньоскіфських городищ і кілька некрополів. Проте їх дослідники не схильні констатувати їх генетичну спорідненість із попередніми скіфськими пам’ятками. Вони в своїй матеріальній культурі демонструють доволі строкату культурну атрибуцію, де присутні і західні гето-дакійські, і північні зарубинецькі, і сарматські, і лісостепові скіфоїдні риси, що загалом можна схарактеризувати початком доволі потужного впливу культур європейського Латену.

Найбільш наповненою подіями із усіх цих залишків осередків скіфського світу є історія Кримської Скіфії. Власне, скіфи в Криму почали з’являтися від самого початку освоєння ними Причорноморських степів — з VII ст. до н. е. І саме в Криму поблизу с. Філатовка було розкопано підкурганне скіфське поховання із одним із перших античних імпортів — іонійською чорнофігурною ойнохоєю VII ст. до н. е.

До IV ст. до н. е. скіфи освоїли весь степовий Крим, практично ставши першими його повноцінними господарями. В освоєнні околиць кримського степу — кордонів Херсонеської хори на заході, Кримських передгір’їв на півдні і хори Боспорського царства і Феодосії на сході скіфські племена взяли також безпосередню участь.

Найбільше скупчення скіфських курганних могильників простежується в Північно-Західному Криму. Якщо в VI–V ст. до н. е. це окремі впускні поховання або кургани, то в IV ст. до н. е. це курганні гряди вздовж торгових шляхів від Перекопа до античних полісів Північно-Західної Таврики і могильники безпосередньо прив’язані до грецьких міст Керкінітіди, Калос-Лімена і інших менших поселень на узбережжі. Характер зв’язків скіфів із греками в Криму яскраво простежується за еволюцією скіфських кам’яних стел на курганах — одного із основних атрибутів скіфського поховання, який підтверджує належність похованого представника скіфської еліти саме цій землі, де здійснене поховання. Якщо в часи скіфської класики стели було представлено типовими скіфськими «бабами», в IV–ІІІ ст. до н. е. в змішаних курганно-ґрунтових некрополях поблизу грецьких міст з’являються так звані стели елліністичного типу, стилістика яких відповідає більше античній статуї, ніж скіфській «бабі».

Водночас у другій чверті — середині IV ст. до н. е. до кордонів хори Херсонеса підтягуються і таври. Кизил-кобинські поселення із передгір’їв і річкових долин просуваються до кордону хори на Гераклейському