Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів
Таким чином, найбільш ранні празькі, пеньківські та коломийські пам’ятки з’являються в середині — другій половині V ст. Дуже важливо, що вони виникають одночасно в усіх трьох культурах на території від верхів’я Пруту на заході до Сіверського Дінця на сході. Ніяких даних про те, що одна зі згаданих культур виникає раніше, немає. Встановлено, що і культури їх попередників на цій території — київська (Улянівка, Роїще), черняхівська (Теремці, Сокіл) — доживають до першої половини V ст. Звідси випливає, що жодна з трьох названих культур (наприклад, колочинська) не могла бути основою двох інших. Усі ці ранньосередньовічні культури виникли одночасно, незалежно одна від одної, хоч і в певному історичному взаємозв’язку.
Датувати групу Дзєдзіци-Шеліги, яка на ранньому етапі характеризується наявністю винятково ліпного посуду, дуже важко. Переважна більшість датуючих знахідок із слов’янських ранньосередньовічних пам’яток цієї групи (пальчаста фібула, браслет з розширеними кінцями, шпори з загнутими до середини кінцями із Шеліг і Любеча, аварська бляшка з Хорулі, ніж з волютовидною ручкою із Челядзі та ін.) належить до VI—VII ст. і більш пізнього часу[145]. Однак тут слід врахувати, що згадані предмети датують комплекси, в яких ліпний посуд поєднується вже з одиничними посудинами, обточеними у верхній частині. Останні з’являються з VII ст. на ранньосередньовічних слов’янських поселеннях. Звідси випливає, що комплекси з винятково ліпним посудом повинні датуватись більш раннім часом, не пізніше VI ст. Вони відкриті на багатьох поселеннях, в тому числі в Дзєдзіцах[146]. А. Пожезінський визначає 20 пунктів з комплексами VI ст. в Помор’ї. І. П. Русанова на основі типології кераміки також вирізняє форми VI ст. н. е.[147]. Комплекси VI ст. вирізняє З. Гільчерувна[148]. Поряд з цим слід відзначити, що поки що ні на одній пам’ятці групи Дзєдзіци-Шеліги, на відміну від ранньосередньовічних слов’янських пам’яток України, не виявлено датовані комплекси V ст. К. Годловський вважає, що останні пам’ятки пізньоримського часу зникають у межиріччі Одри і Вісли в середині V ст. Появу ранньосередньовічних слов’янських поселень він відносить до початку VI ст.[149]. Виходячи з датування К. Годловського й А. Пожезінського, на території Польського Помор’я слов’янські ранньосередньовічні поселення з винятково ліпним посудом також з’являються в VI ст. Це стосується й групи Дзєдзіци. Але слід врахувати те, що у Північно-Західному регіоні зміна культур відбувається дещо пізніше, ніж на південному сході.
Рис. 5. Напівземлянка празької культури з поселення Рашків III.
Таким чином, ми встановили, що в VI ст. на великій території від Дніпра до Одри вже існували усі чотири групи ранньосередньовічних слов’янських пам’яток. На території України етап їх формування припадає на середину V ст., між Віслою і Одрою — на початок VI ст. У VI ст. слов’ян у цих регіонах згадують і писемні джерела: Йордан, Прокопій, Феофілакт Сімокатта та ін. Встановлено, що слов’янська матеріальна культура в цей час зберігає свою внутрішню єдність. Вона виражається в поховальному обряді, наборі певних форм ліпного посуду, наявності заглиблених жител. Однак уже на першому етапі усі чотири перелічені групи ранньосередньовічних слов’янських пам’яток мають свою специфіку, що дозволяє розглядати їх як окремі культури, а їх носіїв як окремі племінні групи. На поселеннях Південно-Східної Європи відмінності найбільш яскраво виражені в характері опалювальних споруд та кераміки. Так, на поселеннях празької культури в V—VII ст. в усіх житлах були печі-кам’янки, розташовані завжди в одному з його кутів. Вогнища виявлені лише на декількох поселеннях, до того ж в поодиноких напівземлянках.
У житлах пеньківської культури на першому етапі її існування печі трапляються рідко, причому на пам’ятках Правобережної України, розташованих на прикордонні з празькою культурою. Основною опалювальною спорудою тут було відкрите вогнище, яке не мало свого постійного місця і переважно знаходилося в центрі напівземлянки. Печі-кам’янки витісняють вогнища лише у другій фазі пеньківської культури приблизно наприкінці VI—VII ст.
В житлах колочинської культури протягом всього часу її існування відомі в основному вогнища, печі трапляються дуже рідко. Крім того, житла колочинської, а на ранньому етапі і пеньківської культур від празьких напівземлянок відрізняє наявність у них центрального стовпа, пов’язаного з традиціями домобудівництва київської культури.
На поселеннях дзєдзіцької групи домобудівництво інше. В цьому обширному регіоні переважають житла овальної, видовженої форми із переважно такої ж форми досить великою, дещо заглибленою в материк ямою, що займає центральну частину споруди. Опалювальна споруда — вогнище, інколи з кам’яною основою. Характерні для Південно-Східної Європи підквадратні напівземлянки трапляються рідко, лише починаючи з VI ст. Їх наявність на поодиноких поселеннях Польщі (Жуковіци і Вишеград) можна пояснити зв’язками з населенням празької культури.
Поховальний обряд слов’янського населення в ранньому серед: ньовіччі більш одноманітний, ніж житла. Для всіх слов’янських культур V—VII ст. характерні безурнові та урнові трупоспалення в різних кількісних співвідношеннях: групові на Волині, поодинокі на Дніпрі й у верхів’ях Вісли. Крім того, на кінцевому етапі празької та колочинської культур з’являються кургани.
Керамічні комплекси всіх чотирьох груп ранньосередньовічних слов’янських старожитностей складаються з ліпного посуду. Незважаючи на їх зовнішню схожість, вони помітно різняться за кількісним співвідношенням різних форм, типів, варіантів.
Колочинський посуд характеризується перевагою циліндрично-конічних горщиків за наявності поодиноких біконічних та округлобоких посудин, а також пласких дисків. У пеньківській культурі кількісно переважають біконічні горщики, трапляються округлобокі, відомі сковорідки і диски, а також миски. Провідною формою посуду в празькій культурі є витягнутий, в основному тонкостінний, горщик з найбільшою опуклістю у верхній частині посудини, з відносно вузьким горлом і низькими вінцями. Біконічні, округлобокі та інші типи горщиків на пам’ятках празької культури — всі разом за своєю кількістю поступаються посудинам провідного типу. Крім того, в празьких комплексах є сковорідки й поодинокі миски. Ніколи не буває дисків.
Посуд дзєдзіцької групи виразно різниться від колочинської та пеньківської кераміки і ближче стоїть до празьких форм посуду. Проте він характеризується перевагою низьких широкогорлих горщиків, які І. Земан називає мископодібними[150]. Значно ширше, ніж в інших ранньосередньовічних культурах, тут трапляються миски.
Якщо прийняти датування цієї групи, запропоноване А. Пожезінським, В. Лозинським, Й. Германном, І. П. Русановою і особливо І. Земаном, які не сумніваються, що поселення в Дзєдзіцах і близькі до нього пам’ятки виникли в VI ст., то слід погодитися з тим, що ми маємо справу з окремою групою ранньослов’янських старожитностей.
Визнаючи існування в VI—VII ст. щонайменше чотирьох різних самостійних ранньосередньовічних культур, які займали окремі великі регіони Східної та Середньої Європи, слід погодитися з
