Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
З Ольвією пов’язана Cohors I Cilicum De[ciana] — перша допоміжна Кілікійська когорта, солдати з якої входили також і до гарнізону Херсонеса. Загальна чисельність підрозділу могла сягати 1000 бійців, зокрема 720 піхотинців та 280 кіннотників. На думку дослідників, у Ольвії могли одночасно перебувати не більше як 100 бійців із цієї когорти. У ній служили вихідці з Фракії. Окрім вояків допоміжних підрозділів, тут розміщувалися і легіонери, надгробки чотирьох із них виявлено на ольвійській землі. Тут служили в різний час бійці з V Македонського, I Італійського и XI Клавдієвого легіонів. У правління імператора Адріана до Ольвії перекинули кінноту з території Боспору. Там також часами квартирували римські війська — відомо про підрозділи Кіпрської та І Фракійської когорт.
Склад гарнізону в Херсонесі та укріпленнях на території Таврики стосовно представників легіонів ідентичний ольвійському. Тут також були розквартировані допоміжні війська з І Кілікійської когорти, а також І Сугамбрської. З написів та знахідок керамічних клейм відомо про знаходження тут кораблів Равеннської ескадри та Мізійського Флавієвого флоту (сформований після 69 р.). Основні бази останнього розташовувалися у провінції, на Дунаї та містах узбережжя.
З давніх написів відомі особи, які здійснювали керівництво римськими контингентами в перерві між масштабними бойовими діями: військові трибуни та центуріони, на флоті — трієрархи та командири менших кораблів. У разі війни командування над військом брав легат, у окремих випадках — намісник провінції. Відомо кілька випадків, коли на схід від Дунаю вирушали з великим військом імператори.
Озброєння та спорядження
Завдяки розкопкам таврського святилища на Гурзуфському сідлі до рук археологів потрапило одне із найбільших на теренах Європи зібрань римської військової амуніції. Ці трофеї, які назбиралися тут стараннями кримських «варварів» упродовж майже чотирьох сотень років дають змогу дізнатися про озброєння та спорядження римських вояків, яким випало служити та воювати у Понтійському регіоні.
Захисні обладунки включали щит, шолом, захист корпусу та тіла. У межах підрозділів захисне озброєння було уніфіковане, що підвищувало бойові якості.
Щити — їх форма і розміри різнилися залежно від підрозділу. Важкі піхотинці-легіонери використовували прямокутний або овальний щит, який захищав тулуб від підборіддя до гомілки. Окуття від таких щитів, датовані І ст. до н. е. виявлені у на Гурзуфському сідлі. Допоміжні підрозділи мали в своєму розпорядженні великі овальні щити. Завдяки знахідці теракоти у районі Ольвії знаємо про існування невеликих (діаметром до 40 см) круглих щитів, із бляшками на поверхні. Щити могли прикрашати зображеннями.
Шоломи — бронзові, з нащічниками. Відомі із зображень та знахідок фрагментів, цілих екземплярів. Таврська колекція трофеїв презентує модельний ряд починаючи з часів Лукулла і Помпея Великого: тут і західнокельтський типу Алезія, імперський гальський, куулус, типу Монтефортіно.
Захист корпусу презентований панцирною бронею (Lorica Musculata — її полюбляли командири), лускатою, наборною з бронзових або залізних пластин (Lorica Squamata — спочатку її носіння було привілеєм центуріонів, а потім її використовували і прості вояки), та поширеною аж до найпізніших часів кольчугою (Lorica Hamata — це переважно для допоміжних підрозділів). Знайдено фрагменти шедевру римського «оборонпрому», популярної до ІІІ ст. включно Lorica Segmentata (у ній найчастіше зображають римських легіонерів у фільмах). Це досить складний виріб із великих пластин, які скріплені між собою клепками, елементами з бронзи та ремінцями. Цей обладунок із наплічниками надійно захищав легіонера від ударів списа та меча, а також стріл і, якщо пощастить, дротиків.
Однак військовий костюм не зводився лише до різновидів броні та шоломів. Важливим елементом спорядження був військовий пояс — Cingulum militare. Він складався з горизонтального ременя та «фартуха» спереду, який включав від 4 до 6 вертикальних ремінців, із прикріпленими до них бронзовими бляшками. Це був і захист і знак приналежності до війська, нарешті рангу військового. Втрата пояса вважалася ганебною, його могли відібрати для покарання. Тому рештки Cingulum militare епохи раннього принципату з Гурзуфського сідла, з огляду на значимість цього предмета спорядження, можна вважати цінним трофеєм.
Потрапили сюди і деталі легіонерського взуття — птеріг, підбитих металевими цвяшками. Вони теж були одним із символів непереможного римського війська. До рук таврів потрапили також кілька десятків військових фібул-застібок до плащів часів правління імператорів Тиберія, Клавдія та Нерона.
Озброєння римлян включало списи, дротики, мечі різних типів, кинджали. Використовували луки, пращі. Таврська колекція мілітарій з-під згадуваного вже неодноразово святилища включає кілька типів мечів — гладіуси типу Майнц, напівспати Фантіллет, спати Наупортус (у вигляді пошкоджених екземплярів та деталей руків’їв і піхов). Знайшлися тут і вістря списів та дротиків часів правління Августа і Клавдія. Було тут і зібрання вістер стріл — конічних та пірамідальних, виготовлених із заліза.
При обороні та облозі фортець, у морських битвах та на суходолі широко використовували метальні машини. Знахідки у Тавриці кам’яних боєприпасів різного «калібру» та ваги свідчить про те, що і сюди було завезено цю потужну зброю. У обороні та польових битвах використовували баллісти — машини, які метали різного розміру дротики. Залізні їх частини — вістря теж потрапили до таврського святилища Цікаво, їх підібрали на полі бою або захопили у якомусь із римських арсеналів? З одного із виявлених написів відомо, що гарнізон Херсонеса було посилено підрозділом баллістаріїв.
Кожен підрозділ мав свій знак, під яким билися легіонери, свої відзнаки мали і допоміжні підрозділи. Увінчувало сигнум (знамено) зображення орла. Зберігали знамена у преторії. Втрату знамена у будь-якій армії в усі часи вважали страшенною ганьбою. Під час правління спадкоємця Цезаря — Августа з повернення втрачених у битві з парфянами під Каррами орлів легіонів Марка Ліцинія Красса (переможця Спартака) зробили неабияку піар-кампанію та святкували, як видатну перемогу. Так-от, на Гурзуфському сідлі знайдено бронзову лунницю — деталь одного з римських сігнумів, які дісталися місцевим як трофей у першій половині І ст. до н. е., в часи Мітрідатових війн.
У римському війську опікувалися не лише духом бійців, але і тілом. Для лікування поранених у підрозділах були відповідні фахівці, оснащені наборами виготовлених із бронзи медичних інструментів. Деякі з них зацікавили і таврів, які занесли реманент римських ескулапів до свого святилища.
Фортифікації
Порівняно невеликі контингенти римських військ на північному узбережжі Понту та в Тавриці спиралися на розгалужену і продуману систему укріплень, яка дозволяли ефективно контролювати ситуацію відносно невеликими силами, а при потребі — розгортати додаткові сили та проводити потужні рейди проти супротивників Імперії. Система ця включала головні військові бази — цитаделі у великих містах, фортеці, укріплені і спостережні пункти на прикордонні. Відомі також тимчасові табори, які лишилися на місці стоянок окремих підрозділів. У Подунав’ї споруджено захисні вали — місцеве населення вперто називає їх Траяновими, хоча сам імператор навряд чи безпосередньо був пов’язаний з їх появою між Дністром та Дунаєм.
Найбільші військові бази римлян розташовувалися у містах Тіра, Ольвія та Херсонес. Оскільки міста мали власні укріплення, то лишалося знайти всередині них місце для розміщення відносно невеликого римського гарнізону.
Місця розквартирування римських військ у містах отримали назву «цитаделей». Археологічні дослідження таких місць дають змогу дізнатися про
