Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів

На початку XII ст. була зведена і Троїцька надбрамна церква, яка являє собою тип чотиристовпного хрестовокупольного храму, побудованого в два поверхи. На нижньому споруджені головні ворота в монастир і приміщення для варти, на другому поверсі розташована церква, що є прикладом досить поширеного в давньоруському будівництві типу надбрамних церков.

У плані квадратна церква зовні не має апсид. Її східний фасад з нішами в стіні виходить над проїздом воріт.

Майстри Печерської будівельної школи працювали не тільки в Печерському монастирі. В 1108 р. на-замовлення князя Святополка розпочинається будівництво Михайлівського Золотоверхого монастиря. 1113 р. собор було збудовано.

Як і Успенський, це був шестистовпний хрестовокупольний храм, увінчаний однією главою, з пропорцією храму 2:3, тризакомарними завершеннями фасадів. У нартексі з північної сторони була влаштована вежа зі сходами на хори, а з південної сторони прибудована невелика хрещальня.

Наприкінці XI ст. — на початку XII ст. печерський ігумен Стефан, за якого зводився Успенський собор, збудував на околиці Києва біля р. Клов монастир Влахернської Богоматері.

У центральній частині це був невеликий хрестовокупольний храм, оточений галереями з кількома приміщеннями із західної сторони і, можливо, двома вежами та невеликим атріумом. Певно, зразком для нього, як можна гадати, була Десятинна церква, також присвячена Влахернській Богоматері.

Невеликі шестистовпні в плані церкви типу Успенського собору Печерського монастиря були досліджені в Києві на Копиревому кінці, в садибі Київського художнього інституту (можливо, собор Симонового монастиря) та біля с. Зарубинці (літописний Заруб) над Дніпром. Стіни церкви в садибі Художнього інституту були прикрашені характерними для другої половини XI ст. меандровими орнаментами.

Останньою спорудою стильового напряму другої половини XI — початку XII ст., як можна вважати, була церква Спаса на Берестовім. Церкву було збудовано Володимиром Мономахом за часів його княжіння 1113—1125 рр. Церква правила за палацовий храм ансамблю князівської резиденції Берестове. В ній ховали князів династії Мономаховичів, зокрема 1138 р. сина Володимира Мономаха, засновника Москви князя Юрія Довгорукого.

Тип храму походить від типу Успенського собору, з тією різницею, що в широкому нартексі по боках розташовані вежі зі сходами на хори і хрещальня. Їхні об’єми ризалітами виходять на півфасади.

До входів з трьох боків церкви були прибудовані притвори, перекриті трилопасним склепінням. Це перший приклад конструкції, що в дальшому відіграватиме велику роль у композиціях давньоруських церков.

Техніка мурування стін значно відрізняється від мурування в XI ст. Каміння в стінах порівняно мало. Це вже не стільки змішане мурування, а мурування із затопленими рядами, тобто один ряд цегли затоплений між верхнім і нижнім, а зовні затинькований, що імітує зміщене мурування.

Усі без винятку споруди часів Володимира Мономаха (1113— 1125) в Києві, Смоленську, Борисполі, Ростові та інших містах були муровані технікою «opus mixtum», або імітували її (церква Спаса на Берестовім). Першою, відомою нам за часом спорудою, збудованою технікою порядкового цегляного мурування («opus isodus») була церква Федорівського монастиря в київському дитинці, будівництво якої розпочалося 1129 р. за правління Мстислава Володимировича. Мурування велося, як і в попередні часи, з великоформатної плінфи, товщина якої стає більшою. Розміри цегли в спорудах 30—40-х рр. придніпровських земель найчастіше: 18—27х 26—35х 4—4,5 см.

Після закінчення будівництва Федорівського монастиря, майстри князя Мстислава на його замовлення будують в 1132—1136 рр. у Києві на Подолі церкву Богородиці Пирогощі, в котрій риси нового стильового напряму оформилися повністю.

За типом — це був порівняно невеликого розміру (14 х 19 м) шестистовпний хрестовокупольний храм з однією главою. Фасади церкви розчленовані пілястрами з півколонами, що було характерною відзнакою стильового напряму. Площини фасадів були майже позбавлені декору. Як можна гадати, їх прикрашав лише аркатурний фриз під закомарами та над карнизом бані. Розпланування церкви було зроблено неточно, а цегла з якої вона була побудована — дещо гіршої якості, ніж в княжих спорудах попередніх часів.

В 1144 р. майстри князя Всеволода Ольговича, можливо ті, що будували церкву Богородиці Пирогощої, будують церкву Георгія в Каневі, пізніше переіменовану в Успенський собор. Це шестистовпний хрестовокупольний храм, увінчаний однією главою. Фасади розчленовані пілястрами з напівколонами. Їх площини прикрашено декоративними півциркульними нішами. Фасади і підбанник оздоблені тонкими лізенами та акуратним орнаментом. На трьохуступчастих порталах збереглися залишки фрескових оздоблень. Хори розташовані над нартексом, на них ведуть сходи в товщі західної стіни.

Найвідомішою пам’яткою архітектури XII ст. є Кирилівська церква у Києві, що була побудована в середині XII ст. Мономаховою онукою Марією Мстиславівною на спомин про свого чоловіка — київського князя Всеволода Ольговича (помер 1146 р.). Церква була собором феодального («вотчинного») монастиря, що належав чернігівській династії князів Ольговичів.

За типом це шестистовпний хрестовокупольний храм, досить великого розміру (15x20,5 м). У пропорціях цього храму вжито ту ж саму систему («20 мір в ширину і 30 мір в довжину»), що і в Успенському соборі Печерського монастиря. Будували церкву київські майстри (про це свідчить відсутність знаків на ребрах цегли, що характерно також і для церкви Богородиці Пирогощі), певно, не дуже високої кваліфікації.

До третьої чверті XII ст. можна віднести невеликий чотиристовпний храм у Зарубському монастирі на Дніпрі, де знаходився важливий стратегічний пункт Київської землі. Храм мав півколони на фасадах і, судячи з археологічних знахідок, деталі з лекальної цегли.

Чотиристовпною була й Василівська церква в Києві — остання споруда доби, яку ми розглядаємо. Церкву побудував на Старому дворі в київському дитинці 1183 р. князь Святослав Всеволодович. Споруджена вона вже з маломірної плінфи, що є характерним для пізнішого стилістичного напряму. При традиційній схемі фасадів напівколонами і витягнутою по осі композицією основного об’єму, архітектура церкви має істотні відміни, що ріднять її з архітектурою пізніших часів. Пропорції її значно стрункіші, фасади оздоблені візерунками з поставленої на ребро плінфи, віконні відкоси не прямі, а скошені. Півколони стрункіші і тонші за попередні у таких спорудах.

Першою будівлею нового стильового напряму кінця XII — першої половини XIII ст. в Київській землі і, як можна гадати, однією з перших на Русі, була церква Василя в Овручі, збудована близько 1190 р. князем Рюриком Ростиславичем. За типом, це чотиристовпний, трьохапсидний, одноглавий храм з широко розставленими хрещатими в плані стовпами. Внутрішній простір храму (без апсид) точно вписується в квадрат. Характер розташування стовпів свідчить про намір будівничого створити центричну композицію, а незначні виступи лопаток (12—14 см) — про прагнення розкрити внутрішній простір. Незвичайним для типів споруд попереднього стильового напряму є дві круглі в плані вежі, що фланкують західний фасад. Вежи Овруцького храму, як можна вважати, навіяні образами споруд