Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів
На початку XIII ст. було складено «Києво-Печерський патерик» — збірник творів про історію Києво-Печерського монастиря. «Патерик» — це цільний твір і система легендарних новел, в основі яких лежать перекази XI—XII ст. Цю систему склали послання києво-печерського ченця Симона, який з 1214 р. став єпископом у Суздалі і Володимирі, та розповіді києво-печерського ченця Полікарпа, записані у 1223—1233 рр. До складу «Патерика», крім творів Симона («Слово про створення церкви Печерської», послання до Полікарпа, оповідань про печерських ченців) та Полікарпа (послання до ігумена Печерського монастиря Акіндіна та оповідь про печерських ченців), входило літописне «Слово про перших чорноризців печерських». Всі легенди об’єднані прагненням довести особливу святість Печерського монастиря. Крім того, укладачі «Патерика» включали до своїх оповідань картини з буденного київського життя XI—XII ст.[985].
Театральні дійства. Музика
Початком театральних вистав на Русі вважаються народні ігрища та обряди, що супроводжувались співами, грою на музичних інструментах і танцями. Вже про цей зародковий етап театрального мистецтва згадує «Повість минулих літ», розповідаючи про звичаї радимичів, в’ятичів і сіверян: «схожахуся на игрища, на плясанье и на вся бѣсовьская пѣсни»[986]. Носіями театральної народної творчості, першими професіональними виконавцями (головним чином комічного жанру) виступають скоморохи, які зробили лицедійство своєю спеціальністю. Мандруючи по країні, вони завжди під час місцевих торжеств, свят, торгів були бажаними учасниками різних видовищ (старовинне «позорище»), збираючи чималі гурти людей. Скоморохи майстерно володіли різноманітними музично-виконавчими жанрами: були акторами, співаками, танцюристами, фокусниками, водили ведмедів, грали на гуслях, бубнах, гудках, трубах, флейтах, зурнах. Недарма відомий учений і книжник початку XVI ст. Максим Грек називав такі дії скоморохів, які й за його життя були надзвичайно популярними в народі, бісівськими, що відвертали вірних від істинного учення[987].
Крім мандрівних, відомі скоморохи, які жили при князівському дворі чи при дворах знатних бояр і вельмож. Останні були водночас і професіональними музикантами. На фресці XI ст. «Скоморохи» в Софійському соборі у Києві зафіксовано старовинний оркестр і акробатів з жердиною. Музиканти розташовані групами відповідно до наявних інструментів. На софійських фресках відтворено й інші сцени. Це і поєдинок людини з рядженим звіром, свято Коляди, двобій борців[988].
У прикладному мистецтві Київської Русі добре відомі зображення гуслярів і танцюристів на пластинчастих браслетах з Києва, Чернігова та інших міст, на срібній чаші XII ст. з Чернігова та мініатюрах Радзивіллівського літопису. Вони є ніби реальним коментарем до численних згадок про них у пам’ятках давньої історії і літератури. Так, «Повість минулих літ» розповідає про скоморохів уже 1068 р.[989], хоч, певна річ, вони мали бути набагато раніше. Згадаймо знамениті бенкети Володимира Святославича, де, за билинами, обов’язково присутні й скоморохи. У «Житії» Феодосія, написаному Нестором у 80-і роки XI ст., є згадка про один із таких бенкетів великого князя Святослава Ярославича, онука Володимира Святого. Літописець детально розповідає про музикантів, що бренькали на гуслях, гриміли в органи і свистіли в зурни, про те, що всі присутні тут грали і веселились, як це заведено було у князів[990]. Яскраву картину із життя скоморохів описано у «Слові Данила Заточника», автор якого був прекрасно обізнаний із побутом сучасних йому акторів. Це і сміливі вправи на конях, не менш яскраві вправи на канаті (однією рукою актор тримається за його край, а в іншій тримає оголений меч), боротьба з лютим звіром[991].
Читаючи рядки про мистецтво скоморохів у пам’ятках давнини, переконуємося у величезній популярності перших акторів і музикантів серед простого люду і навіть вищих верств населення, незважаючи на гоніння з боку церкви, на заборону народного мистецтва як поганського. «Видим бе игрища утолочена, и людий много множьство на них, яко упихати начнут друг друга, позоры дѣюще от бѣса замышленаго дѣла а церкви стоять»[992].
Рис. 43. Зображення музикантів і танцюристів. Музичні інструменти епохи Київської Русі.
Отже, спочатку були видовища з нехитрим сюжетом, які влаштовували скоморохи. Поступово вони розвивались, унаслідок чого складались народні драми. Саме мистецтво мандрівних акторів-скоморохів створило на Русі ґрунт для справжнього народного театру.
Важливе значення у житті давньоруського народу мала музика. З нею пов’язані усі найважливіші події у житті громади. У супроводі музики виконувались обрядові пісні, танці та видовища на громадських та родинних святах. Під звуки музики розпочинали бої. Чимало професійних виконавців героїко-епічних пісень було тоді на Русі, які під акомпанемент гуслів оспівували («славили») подвиги та діяння своїх знаменитих сучасників і попередників. Яскравим представником таких виконавців вважається знаменитий співець Боян, що жив в XI ст., якого згадує автор «Слова о полку Ігоревім». Ще одного «славутного»-співця — Митусу — згадано в Галицько-Волинському літописі під 1241 р.
На Русі професіональними музиками були скоморохи, які майстерно володіли різними музично-виконавчими жанрами. У фресці Софійського собору зафіксовано придворний оркестр із семи музикантів. Грають вони на флейті і трубах, лютні, лірі, на тарілках та органі. Крім органіста, ліворуч від нього, зображено двох помічників, які ногами натискують на міхи органа[993]. За дослідженням І. Ф. Тоцької, музикантів-виконавців дев’ять. Замість танцюристів, вона називає музиканта, що грає на парних маленьких барабанчиках і музиканта зі дзвонами[994]. За кількістю і різноманітністю представлених на фресці інструментів — це один із найбільших ансамблів середньовіччя. Причому софійський ансамбль відрізняється наявністю досконалих на той час інструментів (орган з ножним міхом, величезна ліра)[995]. У північній башті собору є зображення музиканта зі смичковим інструментом, очевидно, гудком.
Неабияку роль відігравала на Русі військова музика. У військових оркестрах відомі, за літописом, такі інструменти, як труби, зурни, бубни (барабани), аргани, накри. Під час облоги Болгара 1220 р. музиканти в готових до штурму руських військах «удариша в накры, и в арганы, и в трубы, и в сурны, и в посвистели»[996].
З археологічних знахідок останніх років відомі інструменти духові — сопілки, знайдені у Звенигороді[997], смичкові — гудки і щипкові — гуслі, виявлені у давньому Новгороді[998].
За писемними даними до складу музичних інструментів Київської Русі входили духові інструменти — ріг, труба, сурна (зурна), сопілка (сопель), флейта, свірель; струнні — гуслі, гудок (смик), лютня, ліра, арфа; ударні — бубен, накри, арган, тарілки[999]. Найскладніші з
