Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Анастасія Глух, 1927 р.н., Скородний

Спочатку наші люди дуже тут мучилися. На зиму давали одну гарбу соломи,щоб опалювати хату. Я поїхала за тою соломою у куфайці і черевиках, та ледве не вмерла на тій підводі. їхали ми волами аж із Секретарки в Криве Озеро.

Роза Минзяк, 1924 р. н., Стебник

У 54-му році була спека страшна, багато людей не витримало і втекло в Западну. Душа все тягне до свого... Моя сестра Марія жила у Стефковій.

Катерина Созанська, 1930 р.н., Стебник

На зиму дали нам по центнеру зерна. Трудно було. Картоплю ми вдома залишили. Взяли 5 цеберок із 5-ти рядків, бо була засуха, не вродило. По степу ходили і збирали кукурудзу. На жорнах мололи кукурудзяну кашу і на тій каші жили. Потім уже посадили городи .були у нас і помідори, і огірки, і капуста.

Наші люди роботящі. Пішли доярками, свинарками — і колгосп розбагатів.

Василь Марич, 1927 р.н., Стебник

Як я вперше пробував розтопити піч вугіллям, то був увесь у сажі,чорний,як африканець. Ми вдома палили деревом,ми не знали, як палити вугіллям.

В 54-55-му роках почали будуватися самі. У радгоспі отримував 75-80 рублів. Будував хату не менше 10 років. Переселяли нас у хати метрів 6 на 8, а самі будували - 7 на 11.

Наш священик о. Калужнянський переїхав у Терло, на третє село, де його дочка вчителювала. Через 3 роки помер. Тут наші люди ходили по коляді, вислали йому гроші, щоб найняти Службу Божу. Тоді ходили тільки по своїх, бо місцеві не знали, що то таке. Тепер уже кажуть: заходьте.

Катерина Магац

Катерина Магац, 1923 р.н., Соколе

Ще вдома у нас колгоспи робили і коней у всіх забирали. А мої брати не дали коня. Ми його вигодували з маленького. Усі дивувалися, як ми коня привезли з собою. А тут кінь ще й як пригодився! Спочатку на квартирі ми 8 місяців жили. А потім таки виділили нам хату. Як довго я за неї потім розраховувалася! І корову свою за неї віддала, щоб з боргів перед колгоспом вилізти.

Ганна Сирко, 1926 р.н., Хміль

Спочатку люди боялися гнати корови в сільську череду. Баба йшла з дитиною і корову вела на мотузці. А потім дали корови у череду, бо так вигідніше.

Микола Михайлишин, 1911 р.н., Чорна

На копальні в Чорній працювати було добре, заробітки були. А як нас виселяли, то мене взяли з молодими хати будувати. 14 хлопців і 4 дівчат привезли в Мічуріно. Нас хотіли взяти в колгосп, а я кажу: я не член колгоспу, я робітник, я в колгоспі робити не буду. Тоді в колгоспі грошей не платили. Потім пише з Биткова Микола Гу сак: приїжджайте сюди, тут є робота для вас.

Василь Кіч

Василь Кіч, 1922 р.н., Чорна

У Битків на Івано-Франківщині поїхали Микола Гонский і Микола Гу сак. Приїхали і звідти пишуть: тут є газ, вода, квартири, тільки треба сходами ходити. Я поїхав у Битків. Дали мені барак, де колись робітники-поля-ки жили. Усього одна кімната, а нас семеро: батько, мати, брат, сестра, я, дружина і маленька дитина,

Владомира Ступак, 1937 р.н.,

Чорна

Нам квартири у Биткові виділили, тому люди, котрих у Донецьк вивезли, дуже нам заздрили. Багато чорнян потім звідти повтікали в Долину, Надвірну. Бо в Донецьку справжнє пекло було.

Катерина Кочержат, 1926 р.н., Чорна

Нас переселили в Тельманово, але звідти через 2 роки ми втекли. Приїхали в Борислав до мого вуйка Стефківського,він був бухгалтером на нафтопромислі. Я працювала в Модричах на кухні. А тоді прийшов такий наказ на Західну Україну, щоб усіх, котрі зі сходу повтікали, не приписувати і на роботу не брати. Мій чоловік працював у клубі і його з роботи вигнали. Мама захворіла, і ми поїхали у Битків, куди переселили частину нафтовиків. А з Биткова у 59-му році приїхали в Долину. Дали квартиру на 2 сім'ї. Ще й приписувати не хотіли. Адже ми не знялися з обліку в Донецьку, бо втікали.

Ян Ясляр, 1923 р.н., Чорна

сглдекохс&яАспкчнмй банк союза сср --’.СітіА.1. У?»**?-

__' -

Серия И

К§*таш* V 306232

St,

Но КРМП» ^

и»topu Спммбмии Ol

МИТ» 6мы‘пигмеи. HClttCTMtClHM)

Квитанція С. Коваля

про сплату кредиту

на будівництво хати, 1959 p.

Спочатку нас з мамою завезли в Донецьк, у Грінталь. Там був такий порядок, що люди тижнями сиділи просто неба. Коли я запитавше моя хата, мені показали чисте поле з паличкою, на якій значився номер. А документи, що я поселився в той дім, уже забрали. Я не хотів жити у полі з табличкою. І тоді ми втекли на Івано-Франківщину. Я працював у Биткові на нафтопромислі. А коли Хрущов і Гомулка підписали документи про можливість репатріації для поляків з Союзу, я вернувся у Чорну. Репатріантам давали роботу першої категорії й допомогу. Ті, котрі повернулися з Одеси в Поляну, отримали допомогу від Червоного Хреста. Наприклад, Юзефчик з Устя нової, коли приїхав з України, переночував у старого сусіда, тоді купив якусь дерев'яну халупу, ще пізніше - побудувався,хоч ніх-го йому особливо не допомагав.

Ватри в Устріках Долішніх, 2002 р.

Спогади виселених про враження від відвідання рідних сторін, переваги життя в горах та прагнення побачити батьківщину

Спогад про рідну землю в багатьох опитаних викликає ностальгійні почуття. Навіть ті з них, котрі були виселені неповнолітніми, запевняють, що добре пам'ятають своїх сусідів, де жили дідусі й бабусі, якою дорогою йшли до церкви, скільки землі мали батьки, які дерева родили в садку. Найстарші з опитуваних детально описують своє господарство і переваги життя в горах.

Декотрі з опитаних досі шкодують, що на землю предків дозволили повернутися не всім, а тільки людям, котрі мали бодай частково польське походження. Висловлюючи зауваження і навіть занепокоєння з приводу занепаду аграрного виробництва на рідних землях, усі вони виявляють небайдужість до сьогодення і майбутнього краю, який перебуває в межах іншої держави.

Не заперечуючи примусовості виселення, двоє з опитаних висловили думку, що в горах вони не досягнули би такого рівня добробуту, як на родючих чорноземах.

Нарікання на сьогодення пов'язане переважно з неза-рахуванням стажу роботи за працю в індивідуальних господарствах, а також з труднощами, викликаними