Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Йосип Слутий,

1920 р.н., Задвір'я (Мочари)

^" ЛЬ

В 60-ті роки рибгосп почав ставки робити. Затопили 8 хат, в яких жили наші люди, щоб зробити ставок. Дали тим людям цеглу і кажуть: знову будуйся.

__

eiryw^sa ЙЛШиги».

Іван Голубець, 1923 р.н., Коросно

Хати нам ставили саманні. Саман — то така цегла з соломи і болота. Першої зими нас було 9 в одній хаті. Сходилися одні до других. Взимку немає чим палити, хіба що кураєм. А влітку — спека, наші люди до такого не звикли.

Іван Пуняк, 1916 р.н., Коросно

Хати будували тільки за визначеним планом. Ні більшу, ні меншу. Хоч десятеро дітей в хаті, ніхто тобі більшої не поставить.

Микола Василишин, 1931 р.н., Коросно

Будинки будували з саману. Заливали у форми десь ЗО на 15 сантиметрів жовту глину з соломою, а тоді сушили. Хати були 8 на 5 метрів в Октябрі. А далі люди самі добудовували собі стайні, комори.

Ірина Гентіш, 1925 р.н., Коросно

Казали, що ключі від хат дадуть. Дали підйомні гроші на главу сім'ї і на кожного члена сім'ї, але на ті гроші особливо не розживешся. Щоб ту хату спорядити, треба було ще вкласти труду і грошей немало.

Катерина Вицівська, 1900 р.н., Кривка

Жили спочатку на квартирах. Потім збудували нам хати. Ми робили — з нас вираховували гроші за ті хати. А за ті, котрі залишили, нам гроші заплатили. Правда, платили за наші хати у Кривці мало,а тут треба було заплатити багато,хоч хати були не дуже...

Федір Ципеняк, 1923 р.н., Кривка

Везли нас баржею по Дніпру. Поселили на квартиру в Малих Гирлах,бо хат ще не було. Мати накопала молодої картоплі,як ми їхали. І слава Богу, хоч тієї трохи мали.

Іван Пагулич, 1927 р.н., Літовищі

По 5 тисяч платили за меншу хату. А моєму татові дали в Дуд-чанах більшу, бо у нас була велика сім'я. То за більшу хату тато платив 10 тисяч рублів. Хати не були з такого лісу,як у нас. У мого сусіда, наприклад, була хата з матеріалу з курної хати, все таке чорне було, задимлене, як будували. Звідкілясь той старий матеріал привезли і таке него дне для наших людей виділили.

Хати, залишеної в Літовищах,мені дуже жаль. Хата на 20 метрів, у центрі села, колодязь, 2 стайні, високий мурований погріб. І за все це нам дали дуже мало,я не пам'ятаю точно,але менше тисячі. Є різниця? Гарна хата за кілька сотень і сяк-так склеєна за 10 тисяч?!

Михайло Вуйцик, 1922 р.н.,

Родина Михайла Вуйцика

Літовищі

Ось тут біля моєї хати,де ми зараз сидимо, у 51-му році ячмінь ріс. І по тому ячменю і йшла розбивка на хати. Перші хати будували від цвинтаря, тепер — вул. Карла Маркса. А потім — нагору йшли вулиця за вулицею.

Мене привезли сюди молодим, щоб хати будувати. Село у нас було велике, хат треба було набудувати багато, за одне літо не встигнути. Спочатку жили ми у Цегельнички. Потім один рік жили у Кулика, поки у свою хату не пішли. А сіни, стайню я поставив аж у 60-х роках.

Ганна Кльок, 1922 р.н., Мочари

Хати буду вали, за ті хати платили, а через років 10 вони завалювалися. Холодні ті хати були. На повалі - сніг. Два корита снігу нашкребли з повали. Відро води в хаті замерзало. В 66-му році будували вже свою хату самі.

Михайло Ковальчик, 1928 р.н., Панищів

За залишені хати нам заплатили. Але звісно не стільки .скільки вони коштували. Вираховували за нові хати 5 тисяч рублів з тих наших трудоднів у колгоспі. Виплачували десь років 5 чи 6. Два роки переселенці не платили податок на город, а потім знову платили. Переселенські хати були 6 на 8 метрів. Наша вулиця Суворова називалася Дерев 'яною, бо хати тут усі були переселенські. Хати ті не вартували доброго слова. Понабивали рейки, поштукатурили. Якби взяв у руки кочергу, то міг пробити ту хату у любому місці. Тепер у нас всього 2 старі хати лишилися, а решту люди самі розвалили.

Катерина Шумовська, 1929 р.н., Панищів

Нас ще вдома гнали нас ліс рубати у Жукові. А тут дали нам старі хатищі, не доведені до ума. Вже мороз був, а я ще валькувала з бабою Христею. Хто раніше приїхав, той ще встиг помазати за тепла, а як ми приїхали пізніше, то намучилися ще більше. Завалила я ту свою хату ще в 73-му році.

Коробка була, а вікон, дверей не було. Матеріал давали, а люди вже самі доробляли ті хати. Бо де дінешся? Платили потім по 5 тисяч за ті хати. Довго виплачували, бо в колгоспах зарплати не було.

Ті хати, які нам тут дали, були нікчемні. Люди намучилися. Діти плачуть, а їсти нема чого, розігріти, зварити немає на чому, ані деревця якогось...

Хати покривали очеретом. Били дошки, а туди вальки наклали. І за це треба було виплатити 5 тисяч рублів! А важко було віддавати, бо у колгоспі тільки палички ставили!

Коли ми їхали, я хотіла плиту з хати взяти. Не дозволили. Наказали побілити і чистеньким все залишити, бо в наші хати люди прийдуть. А у нас ніхто й не поселився з поляків. Нові хати розібрали, старі — попалили.

Тут нам не солодко було. Вже морози вдарили. Прийшли у хату, а там ні вікон, ні дверей, тільки піч. А розпалити немає чим, хіба купка соломи. Чоловік на плиті спав, а мене лахміттям накрив.

Я приїхав сюди в першу чергу. Молодих тоді брали хати ставити. Нас висадили на станції в Любашівці, а потім вже сюди привезли. Тут, де ми тепер сидимо, був голий степ. Ні деревинки. Матеріали на будову нам привозили з Западної. Там рубали ліс, якісь хати розбирали. Ми вручну розпилювали те дерево. Хати ставили з вальків: солома і болото. Коло Бугу копали, місили. Дівчата ті вальки робили. Всі хати були під очеретом. То вже пізніше люди поперекривали по-людському.

Як люди приїхали, то були готові тільки три хати. Майже всі першу зиму на квартирах були, а з весни все самі доробляли, матеріали нам давали. Хоч у документах писали, що все