Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
И погребенъ бысть Игóрь (в імені наголос на о!),
Єсть и могыла єго
У (Ис)Коростеня города
Въ деревѣхъ и до сего дни.
Усне передання сакральних (зокрема й історико-епічних) текстів — типова індоєвропейська традиція, широко відома у германців (пісні збереглися), кельтів (відомі тільки зі згадок), індусів, іранців та ін.
Розглянемо мови, що звучали на території України у І тис. н. е., детальніше.
Готська мова (поряд із бургуннською та вандальською, також нині не вживаними) належить до східногерманської підгрупи мов, тоді як сучасні германські мови об’єднані у дві інші підгрупи — західногерманську (англійська, німецька, нідерландська, африкаанс, їдиш) та північногерманську або скандинавську (данська, фарерська, шведська, норвезька).
Готську мову записували спочатку рунічними знаками, а згодом спеціальною абеткою, створеною на основі грецьких і латинських літер єпископом Вульфілою, що переклав Біблію готською мовою. Цей переклад — найважливіша пам’ятка готської мови.
Слов’яни запозичили від готів цілу низку важливих у культурному плані слів, серед яких буква, котел, купити, меч, хлів, художник, що свідчить про сфери взаємодії двох етносів. За деякими припущеннями, до запозичень із готської мови належить навіть праслов’янське слово хліб.
Близько спорідненими з готською були такі мови, як вандальська і бургундська, однак вони відомі тільки за малою кількістю залишків.
Кримсько-готська мова, як припускають, функціонувала аж до XVIII століття, однак її природа та умови існування залишаються дискусійними. Писемно засвідчені окремі кримсько-готські слова, що мають паралелі не тільки з мовою готської Біблії (див. вище), а й із західногерманськими мовами, а мова кримсько-готської пісні взагалі не належить до германських (!). Можливо, кримсько-готська мова була окремою гілкою східногерманських мов, а не безпосереднім продовженням готської, або навіть однією із західногерманських мов — можливо, близько спорідненою з нідерландською.
У 2015 р. два кримські написи, знайдені раніше в Мангупі, були дешифровані як готські — їхня мова тотожна з мовою готської Біблії. Однак серед місцевих назв Криму знайти ті, що можуть бути беззаперечно визнані за готські, досі не вдалося.
Гунни. Мова гуннів (за іншою правописною традицією гуннів) залишається значною мірою загадковою. Європейські гунни походять від центральноазійського племені хунну, чия мова, за найпоширенішими версіями, могла належати до тюркських або монгольських. Однак поряд із тим наявні й альтернативні версії. Перша — про належність мови хунну до родини єнісейських мов, назва якої походить від імені річки Єнісей. Найвідомішою мовою цієї родини є кетська (це ж найменування — у назвах річки Кета і риби кета). Ці мови споріднені водночас із північнокавказькими, китайсько-тибетськими та мовами американських індіанців. Друга версія — про іранську природу мови хунну, зокрема, її зв’язок із мовою саків. Наявні поодинокі згадки про існування письма хунну, існують спроби інтерпретації окремих написів на посуді (виконаних согдійським письмом) як гуннських.
Подібні припущення існують і щодо мови європейських гуннів. Найпопулярнішою є думка про її належність до тюркської групи, а саме до її булгарської підгрупи — разом із чуваською, хозарською, аварською (ідеться про давніх, згаданих у Київському літописі обрів, а не про сучасних аварів Дагестану). Серед названих мов живою є тільки чуваська. Відомі нині імена гуннів у своїй більшості можуть бути інтерпретовані на основі тюркських мов. Однак деякі дослідники вважали гуннську мову монгольською або тунгусо-маньчжурською.
Збереглися три слова з мови гуннів — медос «хмільний напій із меду», камос «напій із ячменю» та страва «їжа». Перше слово вважають або слов’янським, або готським. Це той мед, який пили й у Київській Русі. Друге слово — явно не кумис, як припускали деякі дослідники (кумис роблять із молока, а не з ячменю!), а квас — грецькі автори іноді передавали з неясних поки що причин слов’янський звук в грецьким м (так, візантійський імператор середини Х ст. Константин Багрянородний згадує Новгород у формі Немогардас). Страва — типово слов’янське слово, що існує в українській і в деяких сусідніх слов’янських мовах. Деякі ентузіасти роблять із аналізу цих слів висновок про те, що гунни були слов’янами, а дехто навіть ототожнює гуннського вождя Аттилу із легендарним засновником Києва Києм! Такі припущення слід уважати надто сміливими. Найімовірніше, йдеться про входження до складу гуннів слов’янського етнічного і мовного компоненту — можливо, він був навіть доволі значним. І це природно — Гуннська імперія була багатомовною. У складі цієї держави власне гуннська мова (хоч би якою б вона була) тісно взаємодіяла з готською, слов’янськими (тоді ще праслов’янською), сармато-аланськими мовами.
Мовною загадкою є й ім’я найвідомішого гуннського вождя Аттили. Згідно з однією версією, воно є готським і означає «татусь». Згідно з другою — у цьому імені міститься слово «батько», але не германське, а тюркське. За третім припущенням, це ім’я пов’язане з тюркською назвою Волги Ітіль, отже, Аттила — це «людина з Волги».
Оскільки гунни ввійшли до складу угорців, то й мовний вплив перших на других міг бути помітним.
Протоболгарська мова була в ужитку в того племені, яке, прийшовши в VII ст н. е. з Волги через територію України до Болгарії і змішавшись із тамтешніми південними слов’янами, утворило Болгарську державу. Однак панівна верхівка, нечисельна порівняно з основним населенням, швидко перейшла на мову останнього й тому залишила зовсім небагато тюркських елементів (які не треба плутати з численними турецькими елементами болгарської мови, що залишилися від часів пізнішого турецького поневолення). Близько десяти протоболгарських слів залишилися у старослов’янській мові, про яку йдеться нижче. Дуже подібним є процес розчинення скандинавської мови окремих князів Кивської Русі в мовній масі основного населення держави.
Мовознавці вважають, що протоболгарська мова разом із деякими близькоспорідненими (як-от чуваська) належить до булгарської підгрупи тюркських мов.
Угорська мова. Носії угорської мови прийшли на територію сучасної Угорщини на рубежі ІХ і Х століть з Волги через територію Київської Русі. Про давні угорсько-слов’янські мовні контакти свідчить те, що серед численних угорських слів слов’янського походження є окремі праслов’янські, тобто запозичені не пізніше V ст. н. е.
Аварська мова. Мова аварів (не плутати з аварцями Дагестану, які говорять однією з північнокавказьких — дагестанських — мов), яких у Київській Русі називали обрами, залишається предметом дискусії. Було висловлено кілька припущень. Згідно з однією версією, мова цього племені належала до тюркської групи й була близькою до сучасної чуваської (булгарська підгрупа). Згідно з другою — це могла бути одна з монгольських мов — можливо, та, з якої прийшли слова корогва «знамено» та теліга «віз». За третьою гіпотезою, це була одна з тунгусо-маньчжурських мов, і саме такою мовою читають відомий (як припускають, аварський) напис грецькими літерами на посудині, знайденій у скарбі з поселення Надь-Сент-Міклош (Румунія, поблизу кордону з Угорщиною). Інші аварські написи, створені тюркськими рунами, не мають загальновизнаного прочитання. Той факт, що аварська верхівка була значно більш монголоїдною порівняно з рядовими членами племені, може свідчити про багатомовність цього етнічного об’єднання (порівняймо гуннів і хозарів).
Хозарська (хазарська) мова, згідно із загальноприйнятою думкою, належала до групи тюркських мов. Хозари — самоназва дискусійного походження. Цікавим у мовному плані є давнє припущення про те, що хозари — нащадки акацирів (кочового племені, відомого в ІІІ–IV ст. до н. е. від Дніпра до Балтії та Волги), що також походили від гуннів. Є гіпотези про
