Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Зазначимо тут велику помилку Росії, що віддала Австрії Галичину, населену українцями та поляками. Бо згодом із Галичини розпочнеться польський визвольний рух, що призведе до виникнення міжвоєнної Польщі; звідти ж почнеться й український визвольний рух, який спричинить стільки клопоту Москві. Якби ще тоді їй пощастило би захопити та придушити Галичину, – все було би інакше.
Російський стервоїд дещо вичікує, але нічого не забуває, та потім 1793, користуючись, відволікаючою увагу Європи, Французькою революцією – захоплює західну половину Білої Русі, Поділля та мало не всю Волинь. Західний кордон Росії проходить тепер чи не за меридіаном, поміж Баром та Львовом, через Пінськ. А Прусія окуповує Великопольщу з Познанню та Калішем. Австрія не втручається цього разу. Російської «допомоги» запросила Тарговіцька конфедерація 1791, збіговисько підкуплених Москвою зрадників.
Фінал наступає 1795, коли придушується повстання Тадеуша Костюшки 1794–1795, та з карти Європи остаточно зникає держава Польща. Російський імперіалізм дожирає Польщу, захоплюючи Прибалтику, Литву та залишок Волині. Кордон зсувається до лінії Каунас – Гродно – Брест на Бузі. Прусія окуповує Мазовше, а Австрія прихоплює до Галичини ще й Малопольщу разом із Варшавою. Це – фінал трагедії.
Так, у сторіччя «Розуму та Просвіти», трьома імперіями, трьома імперіалістичними хижаками – була знищена незалежність цілого європейського народу. Трагічними були ці події для білоруського та українського народів, так само чужих народові російському, як і польський. Останні два потрапили при цьому з-під гніту європейського – під гніт відомої «цивілізації курних ізб».
* * *
З цього приводу може й повинно виникнути слушне запитання: як наприкінці отого «Віку Просвіти» в Європі, за епохи Франзузької революції 1789, що проголосила «Свободу, Рівність та Братерство», могла зникнути з мапи Європи ціла незалежна держава, поділена між сусідами? Та, ще такими, що у двох із них, Австрії та Прусії, – панували не люди, а закони (пригадайте хоча би того «мельника з Сан Сусі», який виграв судовий процес у самого короля Фрідріха II).
Складних відповідей не шукатимемо, для нас досить буде участі в цьому процесі Росії. Бо Росія спиралася у своєму розвиткові, як зсередини, так і ззовні, незмінно, на те, що є гіршого в людях. На те, що не потребує зусиль, як не потребує їх будь-яка розпущеність та розбещеність: на королеву хаосу – Ентропію. Не забудемо, що вона майстерно розкладала народи, перед тим, як їх порабити.
Бо, що то є російська імперська військова потуга, наш сучасник міг бачити або у Манджурії 1904, або на Мазурських озерах 1914, або на Віслі 1920, або у Фінляндії 1939–1940, або у Афганістані 1979–1989, або нарешті у Ічкерії 1994–1995. Чи не досить?
А з поділу Польщі, власне, й починається моральне розтління Росією Європи та світу, яке продовжується з наростаючою силою й у XX ст. Певно, що якби не отой Священий Союз, нав’язаний Росією Австрії, – й вона не зупинилася би в своєму розвиткові, може й не дійшла би розпаду 1917…
* * *
Бар на Поділлі стоїть і тепер, напівпусте підупале містечко, не на кожній карті знайти, колись важливий центр на великому торгівельному шляху. Сьогодні там можна довідатись, коли та де «состоялась пєрвая маєвка», або – коли Бар був «освобождєн от нємєцко-фашістскіх захватчіков».
Але, марно було би, напевно, щось випитувати про Барську конфедерацію чи про її натхненника, героя двох народів нараз, – генерала Казимежа Пуласького, або Мора Беньовського.
Незалежна Україна входить у III тисячоріччя надійно похованою живцем під гімалаями імперського сміття, імперського історичного лайна… Бо марно довідуватись із цієї історії правди; хоч про знищення Великої Січі Запорозької, а хоч і цілої Польщі.
7. Знищення Криму
Знищення Криму, поряд зі знищенням Польщі, було чи не вершиною діяльності німецької повії на російському троні, двома найвищими її досягненнями; а значить – і вершиною Першої імперії. Читач може й обуритись тут словом «досягнення», але – що ж тут сказати? – краще пригадайте досконале визначення Т. Шевченка: «той мурує, той руйнує, той неситим оком…» Для них таке щось – саме й є воно, досягнення. Квола Друга імперія вже не змогла ліквідувати чиєїсь незалежності, а Третя… Як і матиме успіх в цій галузі антилюдської діяльності, то тільки й єдино, завдяки дурості та продажності тих, хто представляє так званий «вільний світ».
Крим удалося знищити тільки 1783, коли було знищено Велику Січ Запорозьку, яка прикривала доступ до нього. Та де далеко не всі й дотримувалися примітивної політичної мудрості Івана Сірка, – завжди бити «басурмана»; тільки за те, що він є «басурман». Хоч добре відомо, що за добрі гроші той же Сірко сумлінно воював, бувало, за тих, кого у нас не гребували вирізувати прибічники «правої віри».
Не обходилися без допомоги татарів Криму й наші визнані гетьмани. Не мав би, можливо, таких видатних успіхів проти поляків Богдан Хмельницький; не обходились без них, ні Петро Дорошенко, ні Кость Гордієнко. Це Крим давав притулок, і Петру Іваненкові, і Петру Суховієнку. Бо, для політика, що розуміється на справах, Крим був природним запліччям та союзником України проти Москви. Не дивно, що коли поволі гинула Україна, обернена на московську руїну, – почав гинути й Крим.
Але, не всі розумілися на політиці тоді, не всі розбираються в ній і тепер на початку III тисячоліття. А тому, досить прикро буває читати щось подібне, написане ніяк не від розуміння сенсу історії:
Здобуття Чорного моря. В зовнішній політиці головна мета Росії забезпечити собі владу над Чорним морем. Для України найважливішою подією було опанування Криму російськими військами в 1783 р. Перестало існувати це розбишацьке гніздо, що протягом трьох сторіч безнастанно руйнувало українські селища. Але Україна була надто слаба, щоб власними силами знищити татар, – це завдання виконала Росія і зробила Крим своїм бастіоном над Чорним морем. В 1798 р. Росія вперше здобула право свобідного переїзду для своїх військових кораблів через Босфор і Дарданелли; від того часу питання про владу над проливами стало
