Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

не обмежує число і види спеціальних засобів, що можуть бути за­стосовані в колоніях. Проте всі технічні нововведення можуть використовува­тися виключно після спеціальних випробувань, що завершились висновком про безпеку й ефективність їх застосування. Водночас, адміністрація установ виконання покарань зобов’язана під розпис повідомляти засуджених про за­стосування аудіовізуальних, електронних та інших технічних засобів нагляду й контролю. Стаття 104. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях

1. Відповідно до закону в колоніях здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:

забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб;

виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а та­кож порушень встановленого порядку відбування покарання;

вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших право­порушень;

надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

2. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підроз­ділами органів і установ виконання покарань.

1. Оперативно-розшукова діяльність (далі — ОРД) — це вид діяльності, що здійснюється гласно та негласно оперативними підрозділами уповноважених на те державних органів у межах їх повноважень шляхом проведення оперативно-розшукових заходів з метою захисту життя, здоров’я, прав і свобод люди­ни та громадянина, власності, суспільства й держави від злочинних посягань. Як визначено в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», ме­тою ОРД є: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; надання пра­воохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, до­помоги у розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

2. Забезпечення проведення ОРД в установах виконання покарань покла­дається на спеціальні оперативні апарати — оперативний відділ зі спеціальним штатом співробітників й відповідною технічною оснащеністю, а здійснюється вона з допомогою різноманітних заходів: опитування громадян; наведення до­відок; збір зразків для порівняльного дослідження; дослідження предметів і документів; спостереження; ототожнення особи; огляд і обстеження приміщень, будівель, споруд, ділянок місцевості та транспортних засобів; контроль пош­тових відправлень, телеграфних та інших повідомлень; прослуховування те­лефонних переговорів; зняття інформації з технічних каналів зв’язку; опера­тивне впровадження; контрольна поставка; оперативний експеримент тощо. У ході проведення оперативно-розшукових заходів використовуються різні ін­формаційні системи, відео- та аудіозапис, кіно- та фотозйомка, а також техніч­ні та інші засоби, що не спричиняють шкоду життю та здоров’ю людей і навко­лишньому середовищу.

3. Одним з найважливіших завдань, при виконанні якого оперативні відді­ли вдаються до ОРД, є розшук засуджених, які вчинили втечу з установ вико­нання покарань. Оперативні працівники в подібних ситуаціях самостійно вста­новлюють місце можливого перебування втікача, виїжджають до нього та здійс­нюють заходи по затриманню засудженого. До цієї діяльності можуть також залучатися органи внутрішніх справ, а у ряді випадків — військові підрозділи. Втрати, пов’язані з проведенням розшуку, в подальшому, як правило, стягу­ються із засудженого.

4. Оперативні підрозділи установ виконання покарань також виконують функцію своєрідної зв’язувальної ланки між установою виконання покарань та іншими правоохоронними органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. На прохання останніх, оперативні працівники колоній прово­дять із засудженими необхідні оперативно-розшукові заходи, здійснюють ро­боту із забезпечення явок з повинною з боку засуджених стосовно вчинених злочинів, за які вони не притягувалися до кримінальної відповідальності.

Стаття 105. Режим особливих умов у колоніях

1. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабе­зпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засудже­них або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв’язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші до­даткові режимні заходи.

2. Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальника управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби ко­лонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міні­стра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністер­ства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі — органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

1. Заходи, передбачені статтею, що коментується, спрямовуються на за­безпечення дотримання режиму в період різних ситуацій, які носять характер надзвичайних. Частина 1 ст. 105 КВК України встановлює вичерпне коло об­ставин, за яких в колоніях може вводитися режим особливих умов. Так, до них віднесено:

• масові заворушення, тобто, відмова виконати законні вимоги з боку чис­ленних груп засуджених; погроми, побиття, вбивства засуджених, представ­ників персоналу та інших осіб, а також ряд аналогічних дій;

• групова непокора засуджених, тобто відмова виконати висунуті до них вимоги (або їх більшу частину). Групова непокора, на відміну від масових за­ворушень, має менш агресивну форму. Водночас вона не пов’язана з погрома­ми, підпалами, вбивствами тощо, в ній беруть участь значно менші групи засу­джених (хоча і не виключені випадки участі великих мас засуджених, як, на­приклад, при оголошенні голодування чи масовому членоушкодженні);

• стихійні лиха є явищами природного характеру (землетруси, повені, за­суха, буревії тощо);

• епідеміями визнаються такі, що безперервно йдуть одне за одним, інфек­ційні захворювання серед людей (чума, холера, віспа);

• аварії важливих для життєзабезпечення систем — це випадки, пов’язані з руйнуванням нормальної роботи установи чи агрегату, які забезпечують жит­тєдіяльність певної системи, що не призвели до загибелі людей,