Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

перших слід віднести: попередження; догану; сувору догану; призначення на позачергове чергування по прибиран­ню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох міні­мальних розмірів заробітної плати; поміщення засуджених чоловіків, які три­маються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п’ятнадцяти діб, а засудже­них жінок — до десяти діб; на строк до п’ятнадцяти діб, засуджених, які трима­ються в ПКТ виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу.

До заходів стягнення, пов’язаних з тривалою зміною порядку та умов три­мання засуджених, відносять переведення засуджених, які тримаються у ви­правних колоніях, до ПКТ на строк до трьох місяців і скасування поліпше­них умов тримання. При застосуванні заходів стягнення до засудженого повин­ні враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засудженого та його попередня поведінка. Захід стягнення має відповідати тяжкості й харак­теру правопорушення та виключати заподіяння засудженим фізичних страж­дань і приниження людської гідності. Заходи стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор, карцер або ПКТ є крайніми заходами дисциплінар­ного реагування, що застосовуються до засуджених, які свідомо відмовля­ються виконувати встановлений порядок відбування покарання, мають нега­тивну спрямованість особистості та не реагують на профілактичні й виховні заходи.

10. З метою забезпечення неухильного дотримання засудженими передба­чених для них правил поведінки в колоніях встановлюється суворо регламен­тований розпорядок дня. Поняття розпорядку дня в установах виконання по­карань та його зміст нормативно закріплені у п. 31 ПВР УВП. Розпорядок дня організовується в кожній установі з урахуванням особливостей роботи з від­повідним складом засуджених, оперативної обстановки, пори року, місцевих умов, інших конкретних обставин і включає: час підйому, туалету, фізичної за­рядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, пере­вірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-тех­нічного навчання, виховних, культурно-масових і спортивних заходів тощо. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і надан­ня їм особистого часу в межах, установлених кримінально-виконавчим законо­давством. Не менш як один раз на місяць проводяться перевірки-огляди зов­нішнього вигляду та стану одягу і взуття засуджених. Розпорядок дня установи включає також порядок і час роботи всіх відділів, служб, об’єктів і дільниць уста­нови. Розпорядок дня розробляється на підставі типового (наведеного у ПВР УВП), затверджується наказом начальника установи, узгоджується з началь­ником регіонального управління ДДУПВП, доводиться до відома всіх засу­джених та персоналу та вивішується на стендах (у черговій частині, місцях ці­лодобового несення служби черговою зміною, місцях надання побутових по­слуг засудженим).

11. Окрім права засуджених на безпеку, передбаченого у ст. 10 КВК Украї­ни, безпека цих осіб і персоналу являє собою ще одну вимогу режиму. Визна­ючи таке право, законодавець одночасно покладає на адміністрацію установи виконання покарань обов’язок по забезпеченню безпеки засудженого. За зага­льним значенням безпека — це стан, коли кому-небудь чи чому-небудь ніщо не загрожує, а з юридичної точки зору безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави. Безпека є властивістю кри­мінально-виконавчої системи (організованої на принципах цілісності та ста­лих зв’язків між її структурними підрозділами), фундаментальною основою її функціонування. Отже, кримінально-виконавча система — це система забезпе­чення безпеки суб’єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності, спря­мованої на реалізацію обмежень прав і свобод, притаманних покаранню. Загро­за кримінально-виконавчій безпеці є відхиленням від кримінально-виконавчої діяльності, від порядку виконання та відбування покарання, посяганням на пра­вове становище учасників кримінально-виконавчих правовідносин. Тому забез­печення кримінально-виконавчої безпеки є гарантією, необхідною специфіч­ною умовою існування кримінально-виконавчої системи.

Система установ виконання покарань повинна забезпечувати: 1) запобі­гання загрозам і небезпекам, які можуть виходити від засуджених, — тобто ді­яльність системи безпеки, спрямована на недопущення здійснення замислюваних чи підготовлюваних загроз і небезпек; 2) профілактику загроз та небезпек, які можуть виходити від засуджених, — заходи щодо виявлення, усунення (нейтралізація, блокування, обмеження сфери дії) причин і умов загроз та не­безпек; 3) припинення загроз і небезпек, які можуть виходити від засудже­них, — діяльність системи забезпечення безпеки, що полягає в недопущенні доведення до кінця, реалізації загрози чи небезпеки, що вже актуалізувалася; 4) припинення загроз і небезпек, які можуть виникати стосовно засуджених.

12. Роздільному триманню в установах виконання покарань різних кате­горій засуджених надається велике значення, оскільки це є важливим для ви­правлення засуджених, сприяє забезпеченню безпеки та певною мірою зумов­лене етичними міркуваннями. Принцип роздільного тримання засуджених в установах виконання покарань на практиці здійснюється відповідно до ст. 92 КВК України. Так, уперше засуджених до позбавлення волі чоловіків трима­ють окремо від тих, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; уперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від упер­ше засуджених за тяжкі злочини. Ізольовано від інших засуджених, а також окремо тримаються засуджені до довічного позбавлення волі, засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі, засу­джені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або ам­ністії. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, а також засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

13. Принцип індивідуалізації покарання та виховного впливу потребує змі­ни умов тримання засуджених залежно від їх поведінки. Це також є основною вимогою режиму. Сутністю цього інституту є зміна правового статусу засу­джених до позбавлення волі, зокрема обсягу їх прав, у бік як послаблення, так і посилення правообмежень. Під зміною умов тримання у межах однієї уста­нови виконання покарань розуміється одночасне збільшення або скорочення всіх передбачених законом пільг, які виникають у зв’язку з переводом до ін­шої дільниці (колонії іншого рівня). Зміна умов тримання межує з дисциплі­нарними стягненням та заохоченнями. Якщо дисциплінарні стягнення та за­охочення застосовуються за разові відповідно негативні чи позитивні поступ­ки і не тягнуть за собою подальшої зміни правового положення, то зміна умов тримання є реакцією на відносно стійку негативну чи позитивну поведінку за­судженого й виражається у відносно постійній зміні умов їх тримання.

14. Дотримання вимог режиму не може бути здійснено в разі відсутності достатньо надійних засобів, які були б здатні їх забезпечити. У Словнику україн­ської мови засіб визначається як прийом, спосіб дії для досягнення будь-чого, як сукупність пристосувань для здійснення тієї чи іншої діяльності. «Забезпе­чити» означає зробити можливим, дійсним, реально виконуваним. Таким чи­ном, «засоби забезпечення» — це прийоми, способи, що роблять щось реально виконуваним і