ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Ми ще не налаштували обладнання, як у Бронксі з’явилися перші вандали. Батько швидко віддавав накази: мамі слід обчистити багажник, синові — зазирнути у бардачок, поки він знімає акумулятор.
Потім люди, які проходили або проїжджали повз, зупинялися й тягнули щось із нашої покинутої напризволяще машини, здираючи геть усе, що становило якусь вартість, а відтак почали розбирати на запчастини. За цим епізодом послідував парад вандалів, які методично обдирали і розтягали наше беззахисне нью-йоркське авто.
Журнал Time опублікував цю сумну розповідь про анонімність, що побутує в містах, під заголовком «Щоденник покинутого автомобіля»[32]. За декілька днів ми зареєстрували 23 випадки вандалізму, вчиненого щодо нещасного олдсмобіля в Бронксі. Вандали виявилися звичайними місцевими мешканцями. Всі вони були білі, гарно вдягнуті дорослі люди, які за інших обставин просять поліцію посилити охорону, перестати панькатися зі злочинцями та «цілком згідні» з твердженням анкети щодо необхідності укріплювати закон і порядок. Усупереч очікуванню, лише один з актів вандалізму було здійснено дітьми, які просто віддалися радощам руйнування. Ще більше здивувало те, що все це відбувалося серед білого дня, і нам навіть не знадобилась інфрачервона фотоплівка. Звичка до анонімності не потребує темряви.
Яка ж була доля покинутої машини в Пало-Альто, яка для злодіїв виглядала не менш привабливо? Протягом цілого тижня щодо неї не було вчинено жодного акту вандалізму! Люди, які проходили та проїжджали повз, дивилися на неї, але ніхто не торкався. Ну, не зовсім. Одного дощового дня турботливий джентльмен закрив капот. (Не дай Боже, щоб двигун намок!). Коли я повертав авто назад у Стенфордський кампус, троє сусідів зателефонувало до поліції, щоб повідомити про можливе викрадення покинутої машини[33]. Це моє робоче визначення «спільноти»: люди настільки небайдужі, що готові вжити заходів, поставши перед незвичайною або, можливо, кримінальною ситуацією на їхній території. Я вірю, що така просоціальна поведінка походить з припущення про взаємний альтруїзм і про те, що інші також зробили б те саме, щоб захистити їхню власність чи іншу людину.
Висновком із цього маленького експерименту є те, що ситуації, в яких ми почуваємось невідомими — коли інші нас не знають або не переймаються тим, що ми робимо, — часто сприяють антисоціальній, егоїстичній поведінці. Інше, більш раннє дослідження висвітлило, що маскування ідентичності спонукає дати волю агресивним діям супроти інших людей у ситуаціях, які дають дозвіл порушувати звичні табу щодо міжособистісного насильства. Польовий експеримент із покинутими авто розширив ці висновки й показав, що анонімність є передумовою порушення суспільного порядку.
Цікаво, що ця демонстрація стала єдиним емпіричним доказом, який підтвердив концепцію злочинності (яка називається «теорія розбитих вікон»), що ставить громадський безлад як ситуативний стимул до злочину поряд із наявністю злочинців[34]. Будь-яке становище, яке дає змогу людям залишатись анонімними, послаблює відчуття особистої та громадянської відповідальності за свої дії. Ми спостерігаємо таке в багатьох організаціях — у школах, офісах, армії, в’язницях. Прихильники «теорії розбитих вікон» стверджують, що якщо район привести до ладу — забрати з вулиць покинуті машини, стерти графіті та повставляти нові шибки, то таким чином можна зменшити кількість злочинів на міських вулицях. Є докази, що такі попереджувальні заходи виявилися досить дієвими у деяких містах, як-от у Нью-Йорку (проте не були такими ж ефективними в інших містах).
Дух спільноти розцвітає в тихих, упорядкованих місцях, як-от Пало-Альто. Тут люди турбуються про фізичну та соціальну якість їхнього життя, а також мають достатньо ресурсів, щоб покращити і те, й інше. Тут атмосфера просякнута справедливістю й довірою, що контрастують з агресивними проявами несправедливості та цинізму, які щоденно спостерігаються в інших місцях. Тут люди вірять, що їхнє поліцейське управління бореться зі злочинністю і стримує зло. Поліцейські добре освічені, натреновані, дружні та чесні. Поліція чітко дотримується «букви закону», тому, відповідно, діє справедливо — навіть якщо іноді люди забувають, що поліцейські можуть підпасти під скорочення, як і будь-хто інший, якщо в місцевому бюджеті не вистачить ресурсів. Іноді, однак, навіть найкращі з них дозволяють владі авторитету заступити гуманність. Таке нечасто трапляється в місцях, як Пало-Альто, але цікаво, що саме такий випадок пов’язаний з передісторією Стенфордського експерименту, що розпочався з «великого вибуху».
СТУДЕНТСЬКІ ПРОТЕСТИ В СТЕНФОРДСЬКОМУ ТА ІНШИХ УНІВЕРСИТЕТАХ
Єдиним недоліком у репутації чудових службовців і громадян Пало-Альто була втрата самоконтролю в ході сутички зі стенфордськими студентами-радикалами у 1970 році. Студенти виступили проти втручання Сполучених Штатів у конфлікт в Індокитаї. Коли вони почали громити будівлі студентського містечка, я допоміг організувати конструктивні антивоєнні заходи з участю тисячі інших студентів, щоб показати, що жорстокість і вандалізм лише притягують негативну увагу медіа, але не впливають на воєнні дії, водночас наша мирна тактика здатна змінити ситуацію[35]. На жаль, новий університетський ректор, Кеннет Пітцер, запанікував і викликав поліцію. Як і в будь-яких інших схожих ситуаціях по всій Америці, занадто багато копів утратили професійну стриманість і почали бити молодь, яку колись ніби мали обов’язок захищати. У той час відбувалися навіть жорстокіші зіткнення між поліцією й студентами в університеті Вісконсину (жовтень 1967 р.), Кентському державному університеті Огайо (травень 1970 р.) та в університеті Джексона в Міссісіпі (також травень 1970 р.). У студентів коледжу стріляли, їх калічили і вбивали працівники місцевої поліції та національної гвардії, які за інших часів уважались доблесними захисниками громадян (див. деталі в примітках)[36].
Із газети New York Times за 2 травня 1970 р. (стор. 1, 9):
Сплеск духу антивоєнної активності в кампусах — у першу чергу, проти подій у Камбоджі — вчора набув різних форм і призвів до таких інцидентів:
Губернатор Меріленду Марвін Мендель привів два підрозділи Національної Гвардії в бойову готовність. До цих дій спонукало зіткнення студентів університету Меріленду з поліцією в кампусі Коледж-Парк після мітингу і нападу на штаб Служби підготовки офіцерів резерву.
Близько 2300 студентів і викладачів
