Аналітична історія України - Олександр Боргардт
* * *
Але, було би неможливо закінчити подібний огляд імперської побутової культури не згадавши фундаментального російського вкладу до світової, загальнолюдської культури, – російського матюка. Бо, як цього хоч коротко не пригадати, нас можуть звинуватити в русофобії. Слова для позначення окремих частин людського тіла та певних дій з ними, як і старе слово «мать» – чи не перші в шерезі людських слів, – є по всіх мовах світу. Але, ще якихось сто років тому, вони не з’єднувалися у єдине поняття – «матюк» – ніде, у жодній мові, крім російської, де матюк відомий з першого дня існування Росії. Там це сполучення слів дитина засвоює ще перед тим, як навчається розмовляти, та це й дає привід думати, що мат – це суто російський винахід. Зауважимо, що й у нас в Україні матюк, ще в ті часи, коли тільки почав проникати до нас, – називався «москаль». Так тоді й казали: «От безсоромна людина – москаля пустив…»
На користь російського походження промовляє й те, що слабіші тюркські та мадярські відповідники матюка, – є кальками з російської.
На імперських соціальних сходинах (зверху вниз – холопів) ним традиційно користувалися зверху ж униз. Матюком чимало цікавився М. С. Салтиков-Щедрін, називаючи це мистецтво «мітіроґнозія» (в перекладі щось як «пізнання матерків»), та від нього ми довідуємося, що чи не рідше вживали його саме прості люди, раби. Та, й дійсно, – кого ж їм було матюкати, як під ними вже нікого не було? Зате вельми охоче вживали графи та князі. Матюк складав, схоже, обов’язкову частину лексики можних за царських часів Першої та Другої імперій та був сповна засвоєний номенклатурою Третьої імперії – СССР. Складав чималу частину так званого «служєбного язика».
Питання про походження матюка – питання особливе та окреме, але доконаним фактом є те, що мат і лайки взагалі, часто вживані та з цієї причини абсолютно девальвовані, – є природною мовною стихією імперського інтер-люмпена, основою його культури. Це видається цілком природно, оскільки інтер-люмпенові чужі вищі інтереси, які власне, й відокремлюють людину від інших представників земної фауни, а мат і всяка інша лайка – є нижчий, сміттєвий шар мови. А подібне, як відомо, має властивість тягнутися до подібного: сміття людське – до сміття мовного. Нашестя, наприклад, в сучасному американському кіно брудної лайки, з приводу чи без приводу, – є безпомилковою ознакою люмпенізації суспільства: однозначною як вирішальною.
Сьогодні ведеться широка кампанія по легалізації російського матюка, охрещеного евфемізмами «нєформальной ілі інвєктівной лєксікі»; плідно запроваджено до художньої літератури й театру, на черзі преса і телебачення.
На цьому бадьорому, а головне – сучасному тлі, вже починає відчутно колоти око щось, як наступне:
Моє виховання в цей період мого життя було жахливе. Вигнаний зі задушливої кімнати, а потім навіть закутка, де ми тулилися, на вулицю, я шатався цілими днями на дворі. Перші асонанси мови повідомлялися мені у вигляді такої порнологічної нісенітниці, що жодні сторінки хоча би «Живой Старины» не в стані були би все це надрукувати. Порно-копро-логічна «словєсность» вживалася нами до всіх християнських імен, до прізвищ, до всього, так, що коли я з’явився 1893 в середовище відносно більш пристойних елементів гімназичного пансіонату, я справив погане враження навіть на учнів.
(В. М. Алексеев, Наука о Востоке, Москва, 1982, с, 266)
Потрібне деяке пояснення. Цитована книга, це й деякі особисті спогади академіка В. М. Алексєєва, фахівця з китайської культури та історії. Як бачимо з посилання на «Живую Старину», він вважає таке щось, як матюк – чимось застарілим, що уходить до минулого. Чи варто стверджувати, що він глибоко помилявся? Сьогодні, коли Росія тоннами експортує цілі лексикони та енциклопедії мата, а він гуляє російськомовними засобами інформації, – така позиція видається абсолютно застарілою.
Так ми ознайомилися, хоч і в досить загальних рисах із тим, що являла собою Російська імперія, в основному – Перша, але у наступних двох все описане вище буде тільки досконалитись, як ми тут коротко простежили на прикладі російського матюка. Ознайомились ми й з тим, на яких засадах вона була побудована; а ними були три: рабство, аґресія та ґеноцид. Ці три основи теж, будуть розвиватись і досконалитись, але нікуди не зникнуть.
А це й є саме те, чого слід уникати людському суспільству; та саме те, на чому не можна будувати: ніколи й нічого.
Для українського народу потрапити в таке щось – означало зупинку історії, більше, як на дві сотні років. Зупинку першу, але не останню: всього їх буде три.
* * *
Читач, що надумає ознайомитись із нашою версією української історії, мимоволі наштовхнеться й на так само незаперечні матеріали з історії Росії. Це є цілком природно, бо майже три століття нашої історії, то є історія російської окупації України. Таке не є, навіть рекордом, бо маврська окупація Еспанії покінчилась повністю лише через сім століть. Вони будуть по необхідності різними, ці матеріали, але в чомусь і схожими, та не можна буде оминути питання: куди все це йде, до чого веде історичний розвиток цієї країни?
З цієї нагоди наведемо деякі, певною мірою рівнобіжні події, розділені проміжком часу у чверть тисячоліття; наведемо доволі цікаве посилання:
У той же час в Україні почались повстання, ініціаторами яких були закріплені панами козаки. Вище була мова про повстання в Кліщіницях 1761–1770 рр. Але найбільшого значення набуло повстання в Турбаях. Там закріпачені дідичами, братами Базилевськими, козаки почали легально добиватися прав, але, не знайшовши захисту в суді, перейшли до активної боротьби. Вони забили дідичів і зорганізували самоврядування на зразок козацького. Протягом 4-х років військова сила не могла подолати повстанців. Потьомкін звернувся до Катерини II з листом, в якому писав, що вважає за шкідливе вживати військову силу проти «своіх і внутрі зємлі», бо, мовляв, вістки про це можуть викликати за кордоном погані чутки.
(Н. Полонська-Василенко, Історія України, Київ, 1995, т. 2, с. 271)
Нагадаємо, що на ті часи (XVIII ст.) – ще не говорили і не писали про щось таке, як світова, або європейська, – спільнота. Але, як же кривий канцлер цариці піклується про
