Наречені на свята - Лана Кохана

***

Я злобно тупцяла якнайдалі від крамниці, подумки картаючи себе за те, що кинула Андрія з Павлом без прощань і пояснень, а Тимоша — за те, що так нахабно мене підставив.

— Лізонько, серденько, наш схил у тому боці, — розважався він, ідучи за мною назирці.

— Я придушу тебе, Горчуку. Нам потрібен той схил, де не буде свідків.

— Йой, яке пристрасне лисенятко! Душити мене надумало. Цур моїм стоп-словом буде...

— У тебе совість взагалі є? — різко обернулася до нього я.

— Це п'ять слів, але най. Усе одно я не планую ними користатися.

— Горчуку, це вже надто. У нас була угода.

— Не цілуватися, так. І ти сама її щойно порушила.

— Я не...

Ну, так, по факту — так.

Від гіркоти реалій я засичала ще дужче:

— Ти не можеш шуркатися з іншими жінками, поки вдаєш любов зі мною! Це основа основ фіктивних стосунків!

— О, то ти в нас експертка з фіктивних стосунків?

— Я читала достатньо любовних романів, щоб вважатися нею, тож так. І поки все в нас іде за найклішованішим кліше.

— Та невже?

— Навіть ліжко одне, — підтвердила я.

І нам таки доведеться його поділити, адже ночівлі нарізно все зіпсують.

— Гм-м, — протягнув Тиміш вдумливо. — І чим, кажеш, у цих твоїх романах все закінчується?

— Ну... — зам'ялася було я, а за секунду вперла руки в боки: — Не міняй теми, Горчуку!

— Це ти заговорила про романи, не я! — скинув долоні він. — А з іншими жінками я не шуркаюся. Та й це формулювання передбачає, ніби я шуркаюся з тобою. Що не так. Хоча я б радо це виправив.

— Навіть не сумніваюся, — зіщулилася до нього. — От тільки тобі нічого не світить. Хіба що поневолення у шлюбі з незнайомкою, якщо й надалі фліртуватимеш із кимось, окрім мене, на очах у рідні!

— Знов таки, я ні з ким не фліртував.

— Павло з Андрієм були в крамниці, вони все бачили.

— Вони бачили, як ти мене поцілувала?

— Вони бачили, як ти малювався перед іншою. І не кажи, що це не так! Ти не здатен не залицятися до дівчини, з якою ще не спав, Горчуку. Це проти твоєї природи.

— Ох, облиш, то була звичайнісінька ґречність!

— Та що ти кажеш? Ґречність? А якби ви лизатися почали, ти назвав би це люб'язністю?!

— Господи, Лапко, — засміявся Тиміш, — та ти ревнуєш!

— Не мели дурниць! Я переймаюся справою.

— Угум.

— Не угумкай! Твої родичі повинні вірити, що нам ось-ось у РАЦС, а ти просто береш і, — я клацнула пальцями: — отако все руйнуєш! Павло і без того вважає, що ти мене використовуєш, а ти зібрався під цим підпис поставити, чи як?

Тиміш витримав павзу, упродовж якої я гучно пихтіла.

— Заспокоїлася?

— Ні.

— Це була інструкторка, Лізо, — примирливим тоном мовив Тиміш. — Ми зі Златою брали в неї кілька уроків карвінгу [1] позаминулого року. Після того ще кілька разів перетиналися. Каталися якось на Драгобраті разом — та й по всьому. Павло її знає, Андрій теж.

— О, — стушувалася я.

— Так, «о». І ти, ревнивице моя, щойно майстерно розіграла сцену. За що тобі уклінно дякую!

— Я не ревнувала!

— Але все дуже скидалося на те, — поступився Тиміш. — Так тримати, люба! Обіцяю, що зі свого боку теж подбаю, аби всі, включно з Тонею й Макаром, повірили, що я кохаю тебе до безтями. Усе буде так, як ми й домовлялися, і зрештою всі залишаться у виграші, еге ж?

Еге. От тільки це ще один канонічний етап у всіх тих клятих любовних романах.

Хоча, наш, ніби, ще тим літом дописаний був… Які шанси, що наразі це сиквел [2]?

 Примітки:

[1] Техніка катання на сноуборді, яка полягає у зміні напрямку руху внаслідок нахилу до краю сноуборда.

[2] Художній твір, який продовжує сюжет іншого художнього твору.