Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лука.

  Мені.

   Я В ШОЦІ! Я щойно взнав, що Лейла була в Марії. Вона збрехала мені, дивлячись в очі і поїхала сама до Вотервілю,  говорити з мегерою. Я такого не очікував. 

   — Як ти могла? Ти збрехала?!

   — Лука, я мала поговорити з нею сама. 

   Вона не розуміє, чому я скаженію. Лейла лише повторює, що мала поїхати до Марії і поговорити з нею віч-на-віч. 

   — Ти збрехала. А головне ти поїхала до складеної дівки, коли тобі погано, коли тебе нудить і ти навіть не подумали, що зайвий стрес це погано для дитини. — Мій голос зривається на крик. Я ніколи не кричав на Лейлу, але зараз я дуже злий, через те, що вона мене обдурила.

   — Лука… я… послухай - я отримала підпис! Отримала! Ти вільний від неї, і тепер ми можемо одружитись! — Бачу, як очі Лейли наповнюються сльозами, вона тремтить і мені хочеться її пригорнути, але я сердитий. Чую слово - “підпис”, хочу кричати від радощів, хочу відірвати Лейлу від підлоги і закружляти у повітрі, але я цього не роблю - я сердитий через брехню. 

   — Як ти цього добилась? — Дивлюсь в її очі і чекаю на відповідь.

   — Мої заощадження. — Тихо каже вона.

   У мене вибухає мозок. 

   — Що?! Ти здуріла?! Як ти могла прийняти таке рішення без мене?! Лейло, бляха-муха, я в цій сім'ї чоловік, не ти. Ти трохи сплутала ролі, Лейло. А ще ти вирішила все за нас обох. І найголовніше - ти збрехала. 

   — Ти міг просто порадіти. Я хочу тебе. Байдуже мені до грошей.

   — І мені! І мені, Лейло. Але ти… робила справи за моєю спиною.

   — Ти розлучений. Ось що головне. — Лейла витирає очі, ніс і продовжує говорити крізь сльози. — Ти ідіот Лука! Ти не подумав, як було весь час мені. Я вже просто не могла миритись з тим, що чоловік якого я кохаю, і від якого в мене дитина, і досі одружений на іншій. Тож, я прийняла рішення - і воно має результат. Вона б нам спокою не давала місяцями в суді, а я б так і психувала, або, як я це роблю тримала в собі - і повір, це точно на краще для нашого маляти. — Тон Лейли - це крик. 

   Я її розумію. Але трясця - моя чоловіча гордість в нокауті. Я не почуваюсь чоловіком, який приймає рішення в цьому домі, зі мною не порадилась дружина і набрехала мені.

   — Знаєш… я хочу пройтись. Ти мене образила. Мені потрібно охолонути. Потім поговоримо. 

   — Ти йдеш? Зараз?! В цю саму хвилину, коли ми б мали святкувати свою перемогу?! — Лейла дивилась на мене, стримуючи сльози. Впізнаю сильну Лейлу. — Іди. Вперед. Ти знаєш де двері. — Вона дістає з сумки папірці і кидає їх у мій бік. — Вітаю - ти розлучений з Марією Родрігез! — З цими словами вона зупинила свій погляд на моєму обличчі. Її очі пускали блискавки в мене, а потім - вона розвернулась і пішла до спальні. За кілька секунд я почув гуркіт дверей.

   Що зробив я? Я вчинив, як ідіот - вийшов за двері і теж ними грюкнув, щоб Лейла знала, що я пішов.