Наша дахозносна весна - Анна Харламова
Лейла.
Мен.
Я СИДЖУ на кухні за новим гранітним острівцем. Ми за цей місяць відремонтували весь будинок, обставили все меблями і відчували, що це наш дім в повному розумінні цього слова. З ремонтом та фасадом нам допомагали Лія та Крістіан. Звичайно долучились всі. Саммер постійно нам готувала, а Ілай порався довкола будинку. З нього вийшов просто нереальний дизайнер ландшафту. Ноа та Слім допомагали прибирати та виносити сміття. От тому ми так швидко з усім впорались.
Заваривши собі міцної кави, я все гадала про учорашній день. Ми мали отримати документи і планувати дату нашого весілля, а натомість - ми маємо розшукати дружину мого нареченого. Я і досі не можу повірити в те, що відбувається. Мій Лука одружився у Вегасі з якоюсь Марією і трохи забув про це… Ну, як трохи - на цілих десять років забув. Я була і є приголомшена цією новиною, але я не серджусь на нього. Він не брехав. Він сам нічого не знав. А ті його перелякані очі та страх втратити мене, - я ніколи не забуду. Я ніколи його не покину. Я кохаю його. І ми це повинні пройти разом.
Надпиваю кави. Гаряча, солодка рідина торкається язика і я відчуваю бадьорість. Це мені мега необхідне. Мені потрібен цукор, щоб краще думати. Нам потрібен план з Лукою. Нам потрібно знайти його… колишню… Бляха-муха, вона його дружина… Мене передьоргує і я все-таки думаю про неї, як про колишню, так легше.
— Доброго ранку, Бджілочко. — Я не чула, як Лука зайшов до кухні, поки його голос і ніжний поцілунок не торкнулись моєї шиї.
Я усміхаюсь йому, коли він встає переді мною. Красень. Неймовірної вроди та сексуальності чоловік. Чорне волосся забране назад, трохи скуйовджене після сну - і це також секс. Зелені очі, які змушують мене палати під ними, а в іншу мить отримувати ніжність. Його спокусливі губи дарують мені усмішку, і я ще ширше йому усміхаюсь навзаєм.
— Доброго ранку, красунчику. — Я вказую поглядом у бік тумбочки і кажу. — Кава ще гаряча.
— Дякую. — Лука наливає собі кави і сідає поруч зі мною. Робить ковток і задоволено стогне. Кавоман, як і я. — Давно не спиш?
— Трохи є… — Ми ніколи одне одному не брешемо, тому не бачу сенсу робити це зараз.
— Ми все владнаємо. Я поїду до Каліфорнії. Гадаю, що хтось про неї щось повинен знати. — Лука дивиться на мене так, наче очікує, що я зараз не витерплю і просто піду. Страх в його очах не дає мені спокою.
— Звичайно владнаємо. Ми ж їдемо разом. — Кажу я і веду бровою. Усміхаюсь над чашкою, дивлячись йому в очі. Лука примружується від того, що розчулився, ковтає і я бачу полегшення на його обличчі.
— Ти це серйозно?
— Ти сумніваєшся? Звичайно серйозно! І вгорі, і в радості. — Кажу і вже за мить отримую палкий, глибокий поцілунок. Сміюсь, ледве не розливши каву. Лука відпускає моє обличчя з долонь і широко усміхається. Дивиться в мої очі, і нарешті я бачу, що йому дійсно полегшало.
— Не знаю, чим я на тебе заслужив, але зроблю все, щоб ця заслуга була виправданою. — Він знову мене цілує. Його гарячий, пряний цілунок змішується з теплом слів і я тану від цього. Смак його поцілунку з нотками кави та зубної пасти. Я муркочу від задоволення, коли ці самі губи прокладають доріжку до шиї. — Почнімо з оргазму на столі… ти не проти?
Я ледь збираю докупи мозок… думати стає все важче, коли Лука розв'язує на мені халат і підіймає на стіл.
— Я тільки за… — Видихаю і за мить стискаю пальцями стільницю, бо голова Луки між моїми розведеними стегнами. — О, так…
