МИ стоїмо у черзі, щоб взяти наші дозволи на шлюб. Перед нами одна пара, яка дуже швидко отримує бажане, і цілуючись йде радісно до виходу. Ми робимо крок з Лейлою до темноволосої жінки років шістдесяти, яка сидить за комп'ютером і дивиться на нас.

— Вітаю. Ваші документи.

Я простягаю наші із Лейлою документи і кажу.

— Ще хвилинка і ми будемо святкувати.

— О, так! — Лейла стискає мою руку ще міцніше і тулиться до плеча.

Ми дивимося одне одному в очі і я говорю.

— Кохаю тебе.

— І я тебе кохаю, красунчику.

Жінка дивиться на нас і промовляє.

— Документи на розлучення.

— Які документи? — Перепитує Лейла.

— На розлучення. — Повторює жінка за комп'ютером.

— Я не була заміжньою.

— Ви ні. А ваш наречений так.

Я дивлюсь на Лейлу і хитаю головою. В моїй голові мільйон думок, але не в одній із них, я не одружений.

— Це якась помилка. — Кажу я Лейлі.

— Нічого не розумію. Ти що одружений?

Знову хитаю головою і повертаюсь до чорноволосої жінки на ім'я Віола. Так написано на її бейджику.

— Ви напевно помиляєтесь.

Вона хмикає і повертає до нас монітор.

— Ви одружені на місіс Родрігез. Марії Родрігез.

Я шоковано дивлюсь на монітор і до мене доходить суть того, що я бачу і того що чую. Як бляха-муха таке могло статися?! Що за фігня?!

— Дякую. Можна наші документи. — Простягаю руку і забираю документи, і тримаючи за руку Лейлу, крокую від столу, де ми щойно отримали дозу шоку.

— Поясни, що це означає?! Ти що одружений? — Голос Лейли тремтить, але вона не збирається влаштовувати істерик. Це не в її манері.

— Так.

— Так?! Як нафіг таке могло статись? І як ти міг мені нічого не розповісти? — Лейла нервово забирає волосся, яке спадає їй на чоло.

— Лейло - я сам в повному шоці. Це було десять років тому. Я гадав, що це все лише папірець з Вегасу. Хто знав, що це все по-справжньому?!

— Бляха-муха! Це по-справжньому, Лука! І ми в повній дупі. Вегас! Ти одружений! Сюр якийсь! Я що на іншій планеті, чи що?! — Лейла дивиться на мене і в її очах я бачу страх.

О, ні! Тільки не це!

Я кладу документи на сусідній столик і перелякано хапаю її обличчя в свої долоні. Дивлюсь їй в очі і кажу.

— Лейло, кохана моя - все буде добре. Я все виправлю. І ми скоро одружимося. Тільки прошу буть поруч. Розумію… новина шокує, але я і сам не знав. Прошу… тільки не йди від мене. Я не хотів брехати. Я сам нічогісінько не знав. — Я хвилююсь і боюсь лише за одне, - боюсь, що Лейла розвернеться і піде геть, але вона робить зовсім інше і я видихаю. Її руки довкола моєї талії і вона обіймає мене.

— Ти що дурник?! Я ж тобі пообіцяла вічність. Куди я від тебе дінусь?! Ніколи і нікуди. Ми разом. І нам потрібно вирішувати цю проблему. Тож… де вона живе?

Лейла дивиться на мене, а я лише знизаю плечима.

— Не знаю. Але знаю одне, - що я найщасливіший чоловік - бо ти моя. — Я її цілую і кажу. — Вперед вирішувати проблему.

‍‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‍

Сподобався роздiл?

Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно

$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });

Нема тексту? Правовласникам

Відгуки про книгу Наша дахозносна весна - Анна Харламова (0)

Схожі книги:

Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн По секрету твоя - Рошаль Шантьє Наречені на свята - Лана Кохана Хибне щастя - Ліана Меко Клянусь, я твоя - Поліна Ендрі