Наречені на свята - Лана Кохана

Дарина тепло всміхнулась:

— Прошу, звіть мене Дариною!

А ступивши до їдальні, взяла Павла під руку.

— Тільки ж для батька ви з Наталею ночуєте в твоїй кімнаті, а Андрій…

— У гостьовій, так, — перебив її Павло. — Як і минулого разу. Я пам'ятаю, мамо. Але ти не хвилюйся: ми поїдемо раніше, ніж верне батько.

— Чого це?

— Того, чого й від батька треба ховати, хто де спить.

Вони впились одне в одного очима. Такі схожі. Волосся, ніс, губи, навіть овал обличчя — Павло вдавсь у мамину породу. Як і Злата. Ту теж немов через копірку пропустили. Тільки розріз очей у неї бабусин, а статура пішла в батьків рід.

Власне, Василь Степанович усім своїм дітям дав щонайменше метр вісімдесят у зрості, напрочуд швидкий метаболізм і жменьку психологічних проблем на додачу.

Перший поверх будинку мав відкрите планування. Вітальня тут плавно переходила в їдальню з величезним буковим столом, який наразі ряснів ласощами.

Живіт буркнув, натякаючи, що їла я давно й не зайвим було б скуштувати трошки гриблянки, овочевої запіканки чи булгуру з томатами й м'ятою, а після запити це все двома — ні, ліпше трьома! — склянками узвару…

Я хотіла зауважити, що пані Горчук неабияк постаралася. Однак вона все ще сперечалася з Павлом, а інші її діти не поспішали трапезувати. Тому я вирішила почекати з дитирамбами, поки мій шлунок чекає на вечерю.

Захар із Тимошем човплися у зоні відпочинку біля комина: один підкидав у вогонь полінця, інший поруч налаштовував колонки. Деякі цуценята за їхніми спинами плигали по дивану, одне — спало в кріслі навпроти вікна.

Злата робила лебідок із серветок, а Єва шуршала на кухні, яку від їдальні відділяв острівець а-ля барна стійка. Дівчина розігрівала в духовій шафі щось завернуте у фольгу (певно, привезла гостинцем із дому), паралельно чистячи апельсини біля миски із салатною сумішшю.

Я глянула на пачку печива з фініками й журавлиною, яку тримала в руках, — з домашнім не зрівняти.

— Та файні, — підбадьорила мене Наталя геть не підбадьорливим тоном.

Андрій простежив за поглядом кузини й розважливо кивнув, а після знов вернув увагу до Павла з Дариною. Вони сперечались у порожньому куті ліворуч від комина. За дизайн-проєктом там мав би стояти рояль, однак його ще не довезли, тому наразі звідти доносились лише пирхання Дарини:

— Різдво — сімейне свято. Найважливіше з усіх. Як тобі взагалі на думку спало його пропустити?!

— У сім’ї Андрія визначне свято — Ханука. Ти ж не сперичатимешся, що і його було б не гоже обліяти присутністю?

— А зробімо канапочки! — крутнувся на п'ятах Андрій і повів нас із кузиною до робочої поверхні.